Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Гришко не бреше. Він не знає. Я бачив, як дід ходив тут з молотком і здоровенним цвяхом, хотів льох забити, щоб ми не лазили. А потім і каже сам до себе: «Шкода псувати». І не забив. А цвях поклав на підвіконня з молотком. Я взяв цвях. І молоток. Без дозволу. Ми їх загубили на річці. Потім. Дід молоток шукав і на нас відразу подумав. А про цвях не питав. Тепер ти питаєш. Ми й самі не знаємо, куди цвях подівся. Молоток великий, і то ми не знаємо. Про цвях тим паче.

— Добре. Зрозуміло. А всередину, в льох ви лазили?

— Лазили. Багато разів лазили. — Вовка взяв ініціативу. — Але потім дід сказав, що в льосі живе тато. Він мертвий, тому там і живе. І щоб ми не лазили і не турбували. Ми більше й не лазили.

Очі у Гришка були на мокрому місці. Він цитьнув на Вовку.

— Ну, то ви, отже, в льох не лазили після того, як вам дід заборонив?

Гришко відповів за двох:

— Без Вовки мені там робити нічого, а він боявся. Аж до мокрих штанів доходило. Що я його, мучити буду за це? Нічого там цікавого немає, у льосі. Ні їдла, нічого. Сама дурня. А де цвях, ми не знаємо. Навіщо вам цвях, дядю Мишо?

Перший раз за цей день він назвав мене як раніше — дядя Миша.

— Просто. Я цвяхи збираю. Деякі марки збирають. А я цвяхи. Мирон Шаєвич мені розповів, що дід Довид цікавим цвяхом льох забив. Ось я й подумав, знайду — собі попрошу. Ви б віддали?

— Звичайно, — серйозно відповів Гришко. Вовка повторив за ним. Як клятву.

І нічого хлопці про капшук не сказали. Якби бачили хоч раз у льосі — доповіли б. Отже — не бачили. Якби бачили, ниточка потягнулася б під такий настрій, Гришко б вивалив і як хитро вузол розв’язував-зав’язував, і таке інше. За списком.

Про які гроші казав Гришко в такому разі? Зараз тиснути — можна перетиснути. Зламати. Я відклав.

З’явилися у повному складі Мирон, Сіма і Сунька. Сіли за стіл.

Діти — тут же.

Кажу:

— Ось ми всі зібралися на велику раду з приводу подальшої долі наших дітей — Григорія і Володимира. Вони залишилися сиротами, це відомо. І перше питання тобі, Самуїле. Ти визнаєш, що лякав їх дитячим будинком?

Сунька пробурмотів, що не лякав, а лише окреслив ситуацію на їхнє ж прохання.

Я звернувся до Гришка, щоб повторив слова Суньки про дитячий будинок.

Гришко мовчав.

— Щоб це питання закрити, я роблю висновок: ніякого дитячого будинку не може бути. Григорій та Володимир їдуть до мене на помешкання, щоб возз’єднатися зі своїм молодшим рідним братом Йосипом. У них буде в Чернігові упорядковане житло і всі умови для подальшого навчання і дорослішання. Моя дружина Люба на них чекає і вже любить, як своїх рідних дітей. У кого є питання? Григорію? — Гришко мовчав і скрипів зубами. — Володимире? — Вовка шморгав носом, але ні шмарок, ні сліз я не помітив. — Мироне Шаєвичу? — Файда хотів щось сказати, але не сказав. — Сімо? — Сіма тримала голову вниз очима, знизала плечима, але ясно прошепотіла згоду. — Самуїле?