Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Я запитав, як вона почувається, чи не треба їй до лікаря. Судячи з виразу її обличчя. Про всяк випадок.

Вона сказала, що почувається дуже добре.

Я обійняв її, і вона мене теж обійняла. Але разом, заодно, ми не обійнялися. Не вийшло.

На поїздку в Остер я відвів собі день. Тому терміново вирушив. У повній міліцейській формі.

У Мирона хата стояла порожня. Усі на роботі. У хаті Довида теж порожньо. Двері навстіж.

Я там і влаштувався. Посидів трошки, заспокоївся з дороги.

Пішов на Десну — до Гришка й Вовки. Не сумнівався, що вони там.

Хлопці бовталися у воді поряд з іншими товаришами різного дитячого віку.

Завбачивши мене, хтось гукнув:

— Гришко, Вовка, тікайте!

Гришко з Вовкою вискочили з води і побігли в невідомому напрямку.

Я їх не зупиняв.

Сказав спокійно, але голосно:

— Хто сказав, щоб хлопці тікали, зараз же вийти до мене. Інакше погано буде всім. Якщо ти не боягуз, звичайно. Якщо боягуз, сиди на місці. Нехай вийдуть інші. Вони вийдуть не боягузами, а навпаки, чесними радянськими громадянами.

Вийшло п’ятеро пацанів. На невеликій глибині залишився один, намагався ховатися з головою.

Я запитав у того, що ближче стояв:

— Як його звуть? — і зневажливо кивнув у воду.

— Васька.

— Нехай сидить до посиніння. Знайдіть Гришка з Вовкою і приведіть додому. Я там буду. Скажіть, щоб не боялися. Щоб нічого тепер не боялися. Я їх перед усіма вами оголошую рідними своїми дітьми. Зрозуміли?

Повернувся і рівним кроком рушив назад.