Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Звідки знаєш, які шпигуни?

— Хто ж не знає?

Я пообіцяв на потрібному етапі підключити Суньку. А поки щоб мовчав.

У кузові вантажівки я думав не про Лаєвську і не про гроші.

Підсумок який?

Підсумок такий.

Зусель мав на увазі взяти із собою гроші в Чернігів, коли йшов до мене захищати Довида. Малка йому дала або сам звідкись вигріб. Або Довид дав. І саме ці гроші вкрав у нього малий Гришко. Зусель пішов, думаючи, що гроші при ньому. І Малка так думала, і Довид. А їх у нього й не було. Це якщо Гришко всі взяв. А якщо не всі?

— Гришо, ти всі гроші у Зуселя взяв чи залишалося? — Я запитав спокійно, між іншим, коли нас підкинуло на черговій ямці.

Гришко відповів на видиху, весело:

— Усі.— І схаменувся. Але з викликом продовжував тримати посмішку.

— Для чого, чому — не питаю й не запитаю. Але як? Як ти їх забрав, що ніхто не дізнався?

— Просто. Малка думала, що я пішов надвір. А я не пішов. Вона гроші загорнула в газету, потім у ганчірочку, потім у кишеню піджака Зуселя засунула. Засунула і скількись-то разів виймала — назад засовувала. Начебто пробувала, як там тримається. А Зусель зранку збирався в Чернігів. Малка завжди казала всім, що Зуселя не можна чіпати, він дуже мало тямить. Вона за нього все намагалася робити. І ложку йому до рота несла. Він аж розсердився. Ну, вона гроші йому в піджак засунула, піджак на цвях повісила в сінях і пішла Зуселя кликати, щоб ішов снідати і в дорогу. Я, поки її не було, пакунок витягнув з кишені Зуселя. Гроші взяв, туди газету складену поклав. По-старому згорнув, потім ганчірочкою зверху. Як було. Я вмію, як було. У мене виходить. Зусель прийшов, поснідав, одягнув піджак і попхався. По кишені поплескав. У мене серце захололо. А він поплескав і все.

Малка йому гиркає і гиркає, на кишеню показує. Зусель головою дриґає, тримається за кишеню. Так і пішов. Як він повернувся, я хотів віддати назад. А куди? Малка кричить. Дід кричить. Зусель мовчить. Я подумав — раптом вони подумають, що він загубив гроші? Або витратив? Нехай, думаю. А вони у Суньки на збереженні. Вісімсят карбованців. Ого! Цілих же ж вісімсят!

— А цю торбинку бачив? — Я дістав зі свого речового мішка капшук.

— Бачив. — Знехотя погодився Гришко. — Мене дід просив спочатку розв’язати, а потім зав’язати, як було. Я й зробив. Ви татка вчили. І я теж навчився. Краще за татка.

— А що тут усередині, знаєш?

— Звичайно, знаю. Тут посаг Євки. Коли збереться заміж, їй віддадуть, щоб наречений її взяв. А вона сама витратити боїться, й дідові віддала. Вона сама приїжджала і просила: «Давай відкриємо, візьмемо трохи звідти». А дід її прогнав.

— І коли це Єва просила?

— Коли німого Зуселя привезла. Я чув.

— А ти сам не зазирав усередину, коли зав’язував?