Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Був певний розрахунок на враження, адже діти особливо враження й розуміють. Їм здається, якщо по-простому, то це неправда.

Гришко з Вовкою нагнали мене ще в дорозі. Не крикнули, пленталися позаду. Перешіптувалися.

Я не подавав виду. Різко обернувся і засміявся сміхом, який їм завжди подобався.

Хлопці застигли на місці.

Гришко сказав:

— Ти нас у міліцію не посадиш?

— За що? — Я здивувався і все своє здивування показав голосом і руками.

Гришко промимрив:

— Ну… Я подумав… Безпритульників у міліцію садять. Потім у дитбудинок. До Макаренка. Ми з Вовкою обговорили і проти такого. Дід помер, щоправда, але Зусель не помер? Він живий? Він кудись пішов і прийде. Ми з ним будемо жити. Так, Вовко?

Вовка кивнув.

Я запитав:

— Вам переказали хлопці, що я оголосив? Ви — мої. Ваш батько був моїм найкращим товаришем до смерті. Ваш брат Йоська у мене. І ви будете у мене. Ми заживемо разом. У Чернігові. Я ваш батько тепер. За законом.

Гришко замотав головою:

— Ні. Нам зараз хлопці сказали, що ти придурювався перед ними, ніби як у кіно. Вони тобі не повірили. І ми не віримо.

Я розлютився.

Схопив за руки Вовку і Гришка і потягнув за собою:

— Ходімо додому! Я вам поясню кіно! Не розумієте по-доброму, зрозумієте по-поганому!

Я на них не дивився. Не озирався по сторонах.

Вовка рюмсав. Гришко зціпив зуби. Я чув, що він їх зціпив і скрипів. Євсей так робив.

Удома я як слід пояснив, що і навіщо. В ході роз’яснювальної бесіди виявилося, що Сунька негативно налаштував малолітніх щодо мене. Він запевнив, що я маю намір віддати їх до дитячого будинку, у той час, як Мирон із Сімою хочуть їх залишити у себе. Тобто, в їхньому розумінні, на волі. І щоб вони нізащо не погоджувалися зі мною їхати, незважаючи на будь-які мої обіцянки і можливі гарні подарунки.