Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Забираєш, отже, своїх. Термінова евакуація.

Я не відповів нічого.

Діти мені зраділи, звісно. Я їх довго обіймав і притискав до серця.

Ганнуся взяла мене за руку і секретним голосом прошепотіла:

— Ходімо в сарай, я тобі покажу щось.

Йоська побіг за нами. Я, щоб він не спіткнувся, взяв його на руки.

Увійшли у хлів. Ганнуся як у музеї показала пальчиком на щось біля стінки. Дошки, інструменти.

— Тату, дідусь собі труну робить, щоб у ній лежати під землею. Ми йому допомагаємо.

Йоська притискався обличчям до моєї шиї і повторював кожне Ганнусине слово нерозбірливою дитячою мовою.

Ганнуся підвела мене близько. І правда, на двох пеньках стояла труна. Ще не до кінця зроблена. Дошки обстругані гладко.

Ганнуся з гордістю провела по них долонею:

— Нічого не має колотися. Ми з Йоською самі перевіряємо. Ми любимо дідуся і хочемо, щоб йому було добре. Ще залишилося віко, і дідусь буде вмирати.

Я слухав і дивився. Але якоїсь миті втратив нитку. Здалося, що я уві сні. Тільки вага Йоськи не дала мені остаточно прикрити очі й опуститися на тверду землю, хоч дуже хотілося.

Йоська запросився з рук.

Він пішов до відчинених дверей і гукнув:

— Діду, ми тут! Покажи татові, як ти будеш лежати.

Зайшов Діденко. Засміявся.

— Ану геть, дурники малі!

Діти весело канючили, щоб він улігся.

Я мовчки спостерігав.