Розділ «Частина І У горах»

І тільки тепер Марк, окинувши поглядом розарій, зауважив, що він розквітнув ще гарніше, ніж до дощу. А молоденький кущик, який, він добре пам'ятав, учора вщент знищила гроза, стояв цілісінький, анітрохи не ушкоджений і квітнув.

— Ба, а хіба не цей кущ учора позбивала злива? — здивовано піднявши брови і обмацуючи троянди, наче перевіряючи, чи вони справжні, спитав Марк.

— Ага, цей, — заметушилася завжди спокійна бабуся і пояснила: — але, мабуть, це йому було на користь, бо обскубані гілочки пишніше позацвітали.

— А…

Марк нічогісінько не розумів у квітах і подумав, що саме так і буває.

— Добридень, пані Дано! — на стежці з'явився Янко. — Марку, привіт, певно, нині буде спека. Ми йдемо на річку. Ходи з нами. Ми на тебе і вчора чекали… Ти чого не прийшов?

Марк дуже зрадів приходу Янка і готовий був його розцілувати. Адже сидіти у Дірі, та ще й під домашнім арештом було не дуже приємно.

— Доброго дня, юначе! — перервала Янка бабця. — На жаль, у Марка ще пашить спина, і він не зможе сьогодні піти на річку. А от завтра, будь ласка, приходь за ним. І вам нема чого туди іти. Після вчорашньої зливи там можуть тільки гуси і качки плавати.

— А ми не збираємося купатися, — відізвався Янко, — ми хочемо просто полазити по ущелині.

— Ще краще! Ви хочете зсунутися туди разом з болотом? — невдоволено вигукнула вона. І подумала про те, що мусить втримати онука від сьогоднішніх прогулянок. Тільки сьогодні, ще якихось 10–12 годин.

— Бабусю, ну я тебе дуже прошу! А за те я після обіду скошу траву у саду позаду хати, — торгувався Марк.

— Дуже добре, що ти про це згадав. Скосиш її зараз, до обіду. А ввечері, можливо, я тобі дозволю піти з хлопцями.

— Ну от, знову робота!

— Добре, Марку, я тоді пішов, як звільнишся, приходь, — бадьоро сказав Янко і підморгнув йому, закликаючи поговорити без свідків.

— Я проведу Янка до хвіртки? — зрозумівши натяк, запитав Марк.

— Тільки до хвіртки, — дозволила бабця і пішла до хати.

Янко по-дружньому поклав руку на плече Маркові, і вони, повільно ідучи, стали обговорювати ситуацію, що склалася в Марка.

— Бачу, що вона тебе теж дістала, — з розумінням похитуючи головою, сказав Янко.

— От чорт, ніколи б не подумав, що такою може бути і моя бабуся, — з розчаруванням відповів Марк. — Та й взагалі, вона дуже дивна стала. Садові ножиці невідомо чому від мене ховала…

— Кажеш, ножиці, — перепитав друг, — а може, то зовсім і не вони були, ти добре бачив?