Розділ «Частина третя Битва»

— Ви бачили, як він бився? — спитав Сосновський, дивлячись услід старому.

— Не до того було.

— Він спокійний, немов танк в ангарі. Темні тикають списами, а він ухиляється собі й чекає на слушну нагоду. Із самим лише ножем. Красень.

— Дивіться, кого я привів! — пролунало раптом позаду них.

Ігор озирнувся і засміявся:

— Так, ото вже привів…

Швед скинув із плеча нерухоме тіло. Впавши на землю, воно гримнуло обладунками, якусь хвилинку полежало без ознак життя, а потім слабко заворушилося. Карлсон підняв полоненого, поставив його на ноги й без зайвих церемоній гарненько струснув.

— Ну, то що з ним робитимемо?

— Ти лише тепер про це питаєш?

Кримов невдоволено розглядав зовсім молоденького хлопчину із яскраво-рудим волоссям, який, судячи з усього, геть не розумів, де знаходиться, і лише дурнувато посміхався, немов зустрівся з найкращими приятелями.

— І на біса ти його притяг? — буркотів Ігор. — Що тепер з ним робити? Доведеться…

— Що доведеться?

— Прикінчити — й край! — відрубав Кримов. — Не тягати ж його із собою.

Швед поглянув на Батлука, але той лише похмуро кивнув.

— Ви розумієте, що пропонуєте?! — обурився Гуго.

— Я розумію, розумію, — запевнив його Кримов. — І знаю, що коли його відпустити, незабаром він приведе решту.

— Не будь ідіотом! Куди приведе? А ті, що дві хвилини тому накивали п’ятами, вони що, не приведуть? Я полонених ніколи не вбивав, не робитиму цього й зараз.

— Сьогодні в нас інший ворог й інша ситуація, — уперто стояв на своєму Ігор. — Не можна його відпускати, скажи їм, Андрію.

Андрій замислився. Справді, з погляду на збереження якихось таємниць щодо їхньої групи смерть полоненого нічого не давала. Йому відомо стільки ж, скільки й тим, що зуміли втекти, й нічого суттєвого додати він не зможе.

З іншого боку… З іншого боку, цей хлопчина уособлював собою Зло, величезне чорне Зло, на бік якого він став. І наступного разу він так само намагатиметься убити їх…