Розділ «Частина третя Битва»

— Якщо ви турбуєтеся через те, що я заважатиму, не переймайтеся: я цілком можу себе захистити.

— Ми не через це турбуємося, — знову бовкнув Ігор.

Запала ніякова тиша. Андрій майже фізично відчував, що настрій решти не набагато відрізняється від Ігоревого. Ця жінка… вона лякала. І нічого з цим не поробиш, страх діяв на рівні підсвідомості. Андрій бачив, що й Алі-Хан, незважаючи на веселий вигляд, намагається триматися осторонь, аби навіть випадково не торкнутися дівчини.

Розуміла Вікторія цей їхній стан чи ні, але й бровою не вела.

— Якщо хочете, можете мене випробувати, — усміхнулася вона.

— Це зайве, — запевнив її Андрій, — землі на тисячі миль навколо належать вашому світові, тож ти тут більша господарка, ніж ми, і твоя допомога буде безцінною.

— Угу… — буркнув Ігор.

— Та заткни ти пельку, — нарешті не витримав Ганс.

Решта старанно робила вигляд, що нічого не трапилося, та атмосфера за столом, звісно, зовсім охолола. Запанувала мовчанка. Ігор, відчуваючи, що завинив, усім своїм виглядом показував, що його цікавить виключно їжа, а отець Сергій, перехилившись через Андрія до дівчини, щось шепотів їй на вухо, та так тихо, що Батлук нічого не міг розчути.

Алі-Хан знову вхопився за пляшку.

— Давайте вип’ємо за знайомство.

— А чи не забагато буде? — засумнівався Андрій.

— Нічого-нічого, все гаразд, ви ж серед друзів, відпочивайте, розслабтеся, це ж востаннє.

Зрозумівши, наскільки двозначною є фраза, яку він бовкнув, Алі-Хан прикусив язика й ще більше знітився.

— Ох, чорти б мене вхопили, ну і ляпнув же я.

— Та годі тобі, всі все правильно зрозуміли, — махнув рукою Ганс.

Згодом похмурий гумор Алі-Хана все ж таки трохи розрядив атмосферу. За хвилину навіть почулися жарти, та такі, що навіть Ігор Кримов посміхнувся.

— Ну, дай Боже, не востаннє, — підняв він свого келиха.

Алі-Хан випив, замислено подивився крізь каламутне від вологи скло й зітхнув:

— Ох, якби я міг піти з вами…