Розділ «Частина третя Битва»

— Траплялося. Від них є лише один захист — вогонь. Він їх не вбиває, проте змушує йти з нашого світу. Коли ці тварюки з’являються поблизу табору, доводиться огороджуватися вогнищами і чекати, доки вони не підуть, іноді й по кілька діб. Ну гаразд, треба відправити їх звідси.

Вояки вже запалювали смолоскипи. Обрані з цікавістю спостерігали, як степовики розправлялися з монстрами. Нарешті останній Пожирач, спалахнувши блідим курним світлом, зник, не залишивши сліду.

— Це ж можна так їх відганяти стрілами з вогнем, — сказав Ігор.

— Пробували, не виходить, — заперечив отаман. — Якщо ви помітили, аби вогонь подіяв на Пожирачів, він має контактувати з ними не менш як п’ять секунд, тож стріли…

— Зрозуміло.

Удалині показалася ще одна купка вершників. Кочовик придивився і голосно повідомив:

— Алі-Хан!

Його люди одразу ж прибрали зброю, яку про всяк випадок тримали напоготові. Загін Алі-Хана був уже поруч. Попереду в супроводі озброєних до зубів охоронців скакав міцний, з короткою чорною бородою чоловік віком років із сорок в бойових обладунках, що виблискували нікелем.

Підскакавши, він вправно вистрибнув із сідла, кинув повід охоронцю й попрямував до Андрія, безпомилково визначивши у ньому старшого. Батлук підвівся: негоже зустрічати таку людину розпластавшись по землі, наче коров’ячий корж.

— Радий вас бачити. Давно вже чекаємо, давно.

Незважаючи на те, що всі тепер говорили однією мовою, Андрієві чомусь здалося, що в голосі Алі-Хана присутня та особлива м’якість, яка властива говірці мешканців півдня України.

Алі-Хан привітався з усіма мандрівниками, тиснучи відразу обидві руки, попрохав і прийняв благословення від отця Сергія, що дуже подивувало Батлука, котрий чомусь автоматично зарахував Алі-Хана до мусульман.

— Гонитви не було?

— Начебто ні, якщо не рахувати Пожирачів, яких, можливо, й спрямували спеціально за нами.

Алі-Хан вислухав історію сутички з монстрами й невизначено гмикнув:

— Хтозна… Ми зустрічаємося з ними доволі часто — схоже, що вони самі приходять із того світу. Та якщо навіть їх і випустили саме проти вас, це ще не означає, що демонам відомий ваш маршрут. Пожирачів просто налаштовують на певний запах, мов собак, і випускають на вільне полювання по квадратах. Вони, хоча й повільні, проте не втомлюються й ніколи не втрачають сліду. Та гаразд, не годиться годувати гостей балачками. На триста миль довкола ніхто не скаже, що я негостинний.

Він дав знак охоронцям:

— Коней!

Андрій ще не оклигав після нещодавніх потрясінь, у голові паморочилося, час від часу миготіли бліді «мухи». Проте він мужньо тримався у сідлі, категорично відмовившись від допомоги. Скоро почет Алі-Хана під веселі, жартівливі вигуки в’їхав до табору.

Там уже панувала метушня, викликана новиною про появу гостей. Пробігали жінки з корзинами, повними овочів, якимись пакунками, глечиками. У центрі табору, біля величезного намету, який, звісно, належав Алі-Хану, кілька чоловіків закінчували розчиняти баранячі туші, а поруч, на величезних мангалах, уже стікав духмяним соком шашлик.