Розділ «Частина третя Битва»

На засмаглому, вкритому степовим пилом обличчі зблиснула усмішка.

— А навіщо вам Алі-Хан? Він кочовик, небезпечний кочовик. Може, замість нього я зможу вам допомогти?

— Нам потрібен Алі-Хан, — повторив священик. — Це все, що я можу сказати. На жаль.

Вершник наблизився майже впритул.

— Можливо, мені й відомо, де його шукати…

— Ну так відправ когось за ним.

— Алі-Хан — надто недовірлива людина і погано приймає незнайомців.

— Ми це знаємо. Але нас він прийме, якщо ти передаси йому кілька слів.

Кочовик порухом голови поманив за собою священика і від’їхав трохи вбік.

— А ти стій там, де стоїш, — попередив він Андрія.

— Спокійно, — прошепотів йому отець Сергій, — це напевне один із патрулів Алі-Хана. Про існування якихось інших кочовиків я не чув.

— Отож-бо, не чули, — пробурмотів Андрій, однак сперечатися не став.

Отець Сергій підійшов до вершника, той зістрибнув з коня, й вони неголосно обмінялися кількома словами. На подив Андрія, степовик щось жваво казав, потім махнув рукою, підкликаючи решту.

— Усе гаразд! — крикнув отець Сергій. — Ми таки зустрілися з ними!

Вершник повернувся до своїх, щось коротко наказав, й один із кіннотників, відділившись від ватаги, щодуху помчав геть. Ледве гонець від’їхав, степовики з привітними вигуками та посмішками на засмаглих обличчях рушили до мандрівників.

Раптом їхній отаман різким рухом осадив коня, а в його руці хижо зблиснула крива шабля.

— Ви що?.. Що це таке?!

Він показав на чорні грудки серед трави, які щойно помітив, і з того, як трусилася його рука, було видно, наскільки кочовик зляканий.

— Це ж Пожирачі!!!

Над вершниками здійнявся ворожий, сповнений люті гомін, який не обіцяв нічого гарного.