Розділ «Частина друга Влада Сатани»

Усі здивовано перезирнулися. Але коли бурят підняв верхню цеглину, виявилося, що середня розкололася навпіл. Кримов тихенько присвиснув.

— Нічого собі… Як ти це зробив? — Карлсон не йняв віри власним очам.

— Це — давнє вміння. Дотиком можна лікувати, а можна і вбити, — відповів Нікола, відкидаючи уламки і знову вмощуючись на траві.

Та відпочити йому вже не дали. Обрані скупчилися навколо бурята, розпитуючи про секрет цього прийому.

— Усе одно вам нічого не вдасться. Ви користуєтеся силою та технікою, а я — внутрішньою енергією. Цьому не навчитися ані за рік, ані за десять.

— У закритих школах Сходу навчаються стилям, які засновано на використанні такої енергетики, — зауважив Ігор.

— Тай-Цзі, — погодився поляк, — знаю.

Нікола похитав головою:

— Шамани передають ці знання від батька до сина. Ми не маємо права виповідати їх стороннім. А ось те, чого ані мій дід, ані батько робити не вміли.

Нікола взяв шведа за руку і акуратно прикрив своєю долонею збиті кісточки його пальців. Коли за хвилину старий прибрав руку, всі побачили, що ранки зникли. Жодних слідів.

Прокотився подих захоплення.

— Оце так…

— Раніше у мене цього не було, це з’явилося раптово і несподівано, я не знаю, звідки воно.

— Тримаю парі, що це непоганий подарунок, — зауважив Карлсон.

Нікола, як здалося Андрієві, невесело усміхнувся.

— Це точно…

Після цього випадку Андрій змінив своє ставлення до Ніколи і вже не згадував про бажання залишити старого в Києві. Решта ж не відставала від Ніколи, вмовляючи продемонструвати щось іще. Іноді він поступався і показував речі, які здавалися неможливими. Його худорляві пальці з надзвичайною легкістю висмикували десятисантиметрові цвяхи, що їх було вбито у паркан по самісінькі головки; він легко скалічив стіл: руки бурята зібгали лакове покриття, мов то був пластилін.

Так минав час. Наближався кінець вересня, коли, нарешті, все було готове. У замаскованому доці на них чекала легка яхта, спорядження Обрані вже розклали по своїх ранцях, які зберігалися у їхніх кімнатах.

За три дні повинні були настати темні, без місяця ночі. На першу ж із них було призначено вихід. Час спливав повільно, Андрій рахував буквально кожну секунду.

Решті теж не сиділося. Як буває завжди перед відповідальною справою, ні про що стороннє вже не думалося. Вони цілі дні просиджували у будинку, підтримуючи мляві розмови, і чекали.