Розділ «Частина друга Влада Сатани»

Нікола зітнув плечима:

— Так сказало Світло. Та й вітер допомагав.

— Ніколо, — обережно промовив Андрій, — ти тільки не ображайся, але, може, ти залишишся? Дорога буде надто важкою навіть для молодих, я боюся, ти не дійдеш.

Сухі вуста старого торкнула ледь помітна посмішка.

— У вас, молодих, очі бачать лише те, що ви їм показуєте.

— Але такі відстані… Нам доведеться проходити по півсотні миль за добу, можливо, бігом. У твої роки…

— Тайга не питає, скільки тобі зим, вона просто забирає тебе, якщо твої сили скінчилися. Для бурята сто миль — прогулянка навколо дому.

— Але…

— І ще, — Нікола хитро посміхнувся, — хіба Антон сказав, що мене можна залишити?

І Батлук капітулював. Бурмочучи собі під носа щось про старих та малих, став роздягатися. Бурят обережно торкнувся його плеча:

— Ти чимось пригнічений… І ти боїшся. Ти дозволив страху налякати тебе, такий страх — найнебезпечніший, тому що не видно його джерела. Від звичайного страху серце мисливця б’ється сильніше, змушує кров текти швидше, а цей точить людину, мов іржа клинок.

— На жаль, мені відома причина мого страху…

Бурят похитав головою:

— То тобі так здається. Мій батько казав колись: «Найстрашніший звір той, якого ти ще не бачив». Знайди цього звіра в собі, знайди і вбий. Тобі до снаги це зробити.

— Твоїми б вустами, Ніколо… — зітхнув Андрій. — Та все одно я тобі вдячний.

Він довго не міг заснути, дивився у темне вікно, за яким у густій імлі хмар блукав самотній місяць. Чомусь пригадалися роки дитинства. Одного разу Андрій зібрався їхати до Львова на змагання з боксу. У той час він мав лише другий розряд, а в тому турнірі в його ваговій категорії виступав Білецький, майстер спорту, Андрій перед тим бачив його бої на зональних змаганнях із боксу.

Як Андрія трусило! І дорогою до Львова, і перед боєм його колотило, мов осиковий лист, від хвилювання та страху думки змішувалися в одну хаотичну масу, з якої не вдавалося витягти нічого путнього. Андрій просто уявляв, як він вийде на ринг проти суперника, старшого на два роки, титулованого, сильного, жорстокого, і в нього віднімалися ноги.

Зазвичай після гонга, який розпочинає поєдинок, хвилювання якось зникає, а тут… Андрій ганебно пробігав цілий раунд, а коли втекти було неможливо, піддавався справжньому граду ударів.

У перерві тренер не сказав йому ані слова. Жодної поради. Він просто мовчав, бо все було зрозуміло і так.

Можливо, саме це й подіяло, а можливо, щось інше… Якоїсь миті Андрій подивився на свого супротивника, який недбало розвалився на стільці в протилежному кутку рингу, і… все. Андрій не пам’ятав, чи думав про щось узагалі в той момент, але страху вже точно не було. Він сидів і абсолютно спокійно спостерігав за супротивником.