— Не надто сильна, — кивнув лікар, — від Святошинського озера.
— Вони завжди тиснуть з боку Кільцевої, — погодився хлопець. — А от ваш клієнт — то зовсім інша справа, перейшов із того берега, переліз мостом. Відчайдух.
— І ви в нього стріляли! — вигукнув лікар, оглядаючи рани.
— А що ми мали робити? Доки розібралися…
Андрій чув усе те, наче крізь вату. Час від часу він провалювався у напівсон, з якого його виводили ці голоси та обережні доторки санітарів.
— Гаразд, — промовив лікар, — давайте його до хірургії.
Доки Андрія піднімали на четвертий поверх, лікар якимось чином випередив санітарів і вже чекав в операційній. Санітари професійно перекинули Батлука на стіл, і хірург заходився зрізати з нього залишки одягу.
— Ну що ж, — через деякий час промовив він, — вам, можна сказати, пощастило. Рани безпечні, ані кістки, ані суглобну сумку не ушкоджено, тож, гадаю, завтра ми ловитимемо вас по всій лікарні.
Андрій скосив погляд на купу металу, що зблискувала у ванночці для інструментів, і недовірливо скривився. Лікар помітив той погляд і підбадьорливо посміхнувся:
— Нічого страшного, почищу рани, зробимо перев’язку та й усе. Навіть знеболювальне не колотиму.
Вправні руки лікаря робили свою справу. Біль, який спочатку начебто притих, тепер знову нагадав про себе нервовими злими поштовхами.
— Оце так мускулатура, — підморгнув лікар юній асистентці, — рекомендую.
— Дякую за комплімент, — вичавив із себе Андрій.
— Нема за що, це не комплімент, це — констатація факту.
Андрій посміхнувся. Йому стало якось незвично тепло навіть на цьому жорсткому і незручному столі. Біль відійшов, наче боявся потривожити, здути це невагоме запинало. Андрієві здавалося, що він давно-давно знайомий із цими напівприхованими під марлевими пов’язками обличчями: уважними сірими очима лікаря й карими зацікавленими — дівчини. Наче довгі роки він жив поруч із цими людьми, знав їхні вдачі та звички…
Звідки це враження? Чому йому так спокійно і затишно? Повільно, крок за кроком Андрій повернувся назад, у минуле, щоб віднайти той момент, коли все почало змінюватися, і, здається, знайшов, зрозумів.
Власне, і розуміти тут не було чого, він просто настільки вже відвик від звичайного людського спілкування, від атмосфери співчуття та доброзичливості, що тепер усе це, подібно до затяжки сигаретою після тривалої перерви, викликало якусь ейфорію — дивне відчуття, наче змішалися тиха радість та легкий дискомфорт.
Які ж вони всі рідні, ці люди!
— Ну ось, — нарешті сказав хірург, — рани ми почистили, ту, що в боку, довелося залатати. Ну, а взагалі, ви — молодець. Переливання крові не знадобиться, лише…
Він повернувся до асистентки і попрохав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прокляття обраного» автора Бондаренко П.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Влада Сатани“ на сторінці 20. Приємного читання.