Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Поступово думки перескочили на поєдинок. Макс мав рацію. Його результат відомий заздалегідь, і про це знають принаймні двоє людей у підземному містечкові. Це буде вбивство.

Андрій бачив, як із кожною годиною тут густішало Зло, розпирало підземелля, мов пара котел із перекритими клапанами. Примножувати його ще однією смертю? Але Зло не піде ані слідом за ним, ані навіть разом із ним, якщо Андрій залишить колонію…

Воно ховалося у голомозому здоровані, той буквально прогнив Злом і, мов чумний, заражає ним усе довкола. Сьогодні Андрій «бачив» темні хмарки над натовпом і навіть над головою Макса.

Він застогнав. Господи! Навіщо мені цей жереб? Навіщо цей Дар? Забери його, Господи!!! Допоможи мені… допоможи…

Андрій молився. Можливо, вперше за своє життя він так гаряче молився…

Розділ чотирнадцятий

Ринг було обладнано у величезній бетонованій ямі — колишньому відстійнику. Хоча дощі ретельно її вимили, важкий дух нечистот міцно в’ївся у стіни. Втім, місцеві мешканці давно вже до нього звикли.

Навколо просторого, більшого за боксерський майже вдвічі рингу громадилися усі — від малого до старого. Кілька хлопчаків, мов мавпи, повидиралися на якісь споруди з іржавих труб і в очікуванні захопливого видовища стріляли збудженими оченятами.

Андрія не полишало відчуття, що це вже колись було. В минулому житті чи, можливо, уві сні… От зараз отой бородань важко позіхне, почухається й почне проштовхуватися ближче до рингу.

Андрій струснув головою, і мара зникла. Він підійшов до Макса.

— Як ми й домовлялися, жодних ставок.

Той мовчки кивнув, хоча, Андрій це бачив, був невдоволений. Глядачі теж невдоволено гули, але, врешті-решт, головні діючі особи тут — бійці, тож їм і встановлювати правила поєдинку. Тим більше, що Буба ніяк не висловився щодо цього.

Супротивник підійшов обважнілою, грузлою ходою, змарніле обличчя свідчило про те, що він провів важку ніч. Уперше від нього не віяло звичайним для цього типа розбещеним нахабством. Тупо дивлячись на супротивника, Буба мовчки масажував руки, а в глибині його очей, це було помітно, жеврів слабкий вогник приреченості.

Вони вийшли на середину рингу і зупинилися навпроти один одного. У цих боях не було навіть суддів.

— Убий його! — заволав хтось, і було незрозуміло, кому саме адресовано цей вигук.

— Убий! — повторив уже інший голос.

Убий… убий… — прокотилася важка луна, повертаючись із темряви шепотінням, яке багаторазово перепліталося із самим собою: бий… бий…

Андрій рішуче підійшов до Макса і сказав:

— Максе, я не хочу його смерті.

Той здивовано здійняв брови, та Андрій не дав йому заперечити.