Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Чаклун сказав, що ця людина — не така, як усі. Це чужинець, і чужинець небезпечний — усі чули. Я тебе попереджав, а ти замість того, аби захищати наші інтереси, став на бік цього…

— Чаклун, здається, досить чітко висловився, і ви добре усвідомили: наш гість не становить для вас небезпеки, — пролунав раптом спокійний холодний голос.

Натовп якось одразу притих, завмер перед постаттю у чорному плащі, яка раптово і не знати звідки опинилася в самому центрі людського виру. Напевне, це вперше чаклун прийшов без запрошення. Що його зацікавило в людських справах?

Ті, хто стояв поруч із ним, злякано відринули, і навколо чаклуна швидко утворився вільний простір, наче невидимий мур відгороджував його від людей.

— Я вам пояснив, ви зрозуміли, — повторив він, — а тим, кого наділено особливо великим розумом, скажу персонально: цей чоловік… Ніхто не може безкарно здійняти руку на одного з Обраних.

— Кого? — здивувався Буба.

— Цей чоловік — наче дворянин серед простолюдинів, — продовжував чаклун, проігнорувавши голомозого, — в нього свій шлях, і ви не маєте права заступати його. Хто спробує — помре.

Натовп зашурхотів розгубленим, притишеним шепотінням. Втручання цієї таємничої істоти зробило свою справу. Досі монолітне зборисько якось одразу стихло, знітилося і почало розпадатися. Андрій зрозумів, що й цього разу Макс виграв.

Зрозумів і Буба, що втрачає останній свій шанс, і пішов ва-банк. Він підскочив до Андрія та Макса впритул і просичав:

— Ах ти ж щур… ах ти ж… Ви що, невже ви слухатимете диявольського вилупка, дурні?! Та ж їм тільки цього і треба!

Від здорованя повіяло солодким духом анаші, й Андрієві стала зрозумілою причина його сміливості.

— Тобі відомий наш закон, — важко промовив Макс, — якщо ти маєш до когось претензії… А коли ні — то питання закрито.

— Закрито? — вигукнув Буба. — Оце вже ні! Я викликаю тебе!

— Кого? Кого ти викликаєш? — перепитав Макс.

І тут Буба злякався. Андрій це помітив, якимось незвичайним другим зором він побачив, як переляк важко хлюпнув на дні його душі, бо крізь липкий туман люті до Буби долинув голос його власного розуму, який говорив, що виходити проти Макса на ринг — самогубство.

Андрій побачив, як мозок здорованя нелюдськи вивернувся у потугах уникнути фатальних наслідків цих слів. І він-таки зумів перебороти страшну інерцію люті й перенацілити свій словесний випад.

Він вказав на Андрія.

— Якщо ти не хочеш покінчити з ним, то це зроблю я!

І раптом Макс розсміявся. Буба, готовий до будь-якої реакції, на таку все ж не очікував. Він спантеличено дивився на ватажка, вочевидь не розуміючи, чого той регоче.

— Бідолашний, — сказав Макс, відсміявшись, — гадаєш, що зможеш перемогти? Дорогенький мій, те, чому ти зараз так несміливо радієш, — лише відстрочка, Андрюха з тебе відбивну зробить. В армії він вважався кращим рукопашником.