Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Запропонуй йому… Запропонуй йому вести бій до тієї миті, коли один із нас не зможе продовжувати. Я піду за будь-якого результату, але піде й він, якщо програє. Тобі ж, зрештою, все одно.

— Тепер лише ти можеш щось йому пропонувати, ви на рингу. Але я… не робив би цього.

Андрій попрямував до супротивника і повторив свою пропозицію.

— Ага, — буркнув той, — підеш… Лише випусти тебе, тут одразу орда Темних з’явиться.

— Дарма, подумай: скільки ваших не повернулося з вилазок, невже з них не вибили відомостей про колонію? Що я можу додати до того, що вони розповіли?

Буба мовчав. Андрію здалося, що він і не думає, просто стоїть собі, важко втупившись у протилежну стіну. Потім, наче отямившись від напівсну, ледь помітно кивнув:

— Гаразд, згоден.

«Що ж ти робиш, навіжений, йому ж не можна довіряти… Поглянь, це ж тварина, брутальна скотиняка, яка покладається лише на свою силу й поважає лише силу. А зараз це ще й перелякана скотиняка…»

— Заткни пельку! — прогарчав Андрій сам до себе.

Він ступив до суперника і, долаючи спротив того, хто тільки-но улесливо шепотів на вухо, подав Бубі руку.

І той, секунду повагавшись, потис її!

«Ось так. Тепер це звичайний спаринг. Майже звичайний…»

«Ну й дурень», — розчаровано прокоментував той самий голос і пішов геть.

— Дай йому, Бубо! — вигукнув молодий голос.

Не чекаючи на команду, той повільно рушив на середину рингу. Сторожкий погляд невідривно стежив за Андрієм.

Лункий удар у мідний гонг сповістив про початок бою. Буба із шаленим криком, немов зі скелі у вир, одразу ж кинувся в атаку. Батлук легко ухиливсь від кулаків, які, мов величезні поршні, насувалися на нього, пірнув під розмашисті удари й опинився ззаду — праворуч від здорованя. Та Буба був досвідченим бійцем, за частку секунди він прорахував, що розвернутися і захиститися від контратаки не встигне, і, продовжуючи рух, різким поштовхом опорної ноги стрибнув до канатів.

Несподівано легкий для таких габаритів політ-кульбіт, переворот через плече — і він знову у стійці. Тепер вже Буба не кидався авантюрно вперед. Переконавшись, що Андрій дійсно небезпечний боєць, Буба спробував розкрити його обманними рухами, намацати вразливе місце. Супротивники кружляли довкола один одного, вичікуючи. Буба не ризикував першим іти в атаку, Андрій теж не поспішав. Нову сутичку Буба почав нижніми ударами ніг. Не маючи зовнішнього ефекту, вони однак дуже небезпечні і якщо досягають мети, то роблять супротивника практично нерухомим, а то і збивають на килим.

Батлук ухилився, знову і знову. Нарешті, трохи дозволивши здорованю відчути себе господарем на ринзі, він швидким рухом опинився збоку від атакуючого і дістав його швидким ударом у голову, одночасно підсікаючи ноги.

Супротивник, мов колода, гепнувся на підлогу. За такої маси тіла удар від падіння повинен був спричинити легкий нокдаун. Повинен був… Та якимось чином Буба залишився цілком боєздатним, і довідався про це Андрій надто пізно. Він таки встиг заблокувати одну ногу, але це було, швидше, рефлекторним рухом. Друга потрапила у груди. Засліплений болем, Андрій майже втратив здатність рухатися й одразу став легкою здобиччю для здорованя, який відразу ж легко, по-котячому, скочив на ноги.

«Хитрий…» — промайнула думка й одразу ж потонула у білих спалахах болю.