Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

За його недбалим сарказмом ховалося невдоволення: Макс волів би розібратися з голомозим власноруч.

— Завтра я поставлю на Андрія ящик згущеного молока. І виграю.

Бубу переповнювало сум’яття. Здавалося б, він тільки-но щасливо уникнув великої небезпеки, і от тобі маєш, зовсім несподівано вскочив у нову халепу.

— Це ми ще подивимося, — пробурмотів він і, рвучко повернувшись, став протискуватися крізь мовчазну юрбу.

Увечері Андрій пішов до чаклуна. Макс хотів надати йому охорону, але Батлук відмовився — не хотів привертати до себе зайвої уваги. Та все одно то тут, то там він відчував на собі чи недобрі, чи співчутливі погляди. І жодного байдужого. Несвідомо він прискорив ходу.

Не встиг Батлук постукати, як чаклун сам відчинив двері.

— Я чекав на тебе.

Андрій увійшов до кімнати і зупинився на порозі. Просторе, але похмуре приміщення освітлювалося кількома свічками. На дерев’яному столі біля дальньої стіни стояло кілька приладів дивної форми, на книжковій полиці — два чи три фоліанти у товстих шкіряних палітурках. Килим з овечої шкури під ногами відповідав грубо збитим меблям. Єдиною розкішною річчю у цій кімнаті була дивовижної роботи золота куля під стелею.

— Сідай, — кивнув чаклун.

Андрій подякував і влаштувався у низькому та, як виявилося, дуже зручному кріслі.

— Я чекав на тебе ще тоді, але ти не прийшов, — почав розмову чаклун.

— Я не зміг…

— Знаю. І підозрюю, що тепер мої послуги тобі не потрібні.

— Ні, я… я й зараз не знаю, хто я… навіщо я…

— Розумієш, — замислено промовив чаклун, — я теж знаю небагато, у нашому світі я всього лише…

Він не договорив, трохи помовчав і почав з іншого:

— Наші легенди говорять про Обраних, чиї душі вічно залишаються у вашому світі в очікуванні на Велику Битву. Вони — люди, але багато з них мають такі здібності, які не снилися навіть нашим чаклунам. Справжнім чаклунам. Судячи з усього, ти — один із Обраних. Мені тебе шкода, то такий тягар…

— Ти сказав, битва… Це те, про що говориться у Біблії?

— Сатана… — гмикнув чаклун, — Сатана — це лише Боже творіння, яке повстало проти Бога, бо обрало Морок. Я гадаю, тобі розповіли набагато більше, адже я лише звичайний міщанин, якщо так можна висловитися вашою мовою. Я навіть не проти Сатани, я всього лише сам за себе…

Раптом він замовк і подав Андрію знак. Наступної миті той вже падав на підлогу. Він навіть нічого не встиг усвідомити, треновані рефлекси самі кинули його вниз. Задзвеніла, падаючи, шибка, смолоскип під стелею згас, і у розбите вікно засвистіли дротики.