Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Розділ тринадцятий

Перше, що побачив Андрій, коли розплющив очі, була склянка в руці Макса. Вмостившись у кріслі, він спокійнісінько цідив віскі. З усього було видно, що незвичайний стан Андрія його аніскільки не шокує.

— Привіт, друзяко, — посміхнувся він, помітивши, що Андрій прийшов до тями.

— Привіт…

Батлук устиг відвикнути від звуку власного голосу, котрий тепер здавався неживим, штучним.

— Ти надто багато п’єш, — зовсім не до ладу додав він.

Обидва розсміялися.

— А нас роздовбали вщент, — повідомив Макс, — повернулися лише троє. І знаєш, серед них — Буба, живий-здоровий, сплив, погань, як і годиться добрячому шматкові лайна.

Макс незлобиво реготнув і налив собі чергову порцію.

— Будеш?

Андрій похитав головою. Менш за все йому зараз хотілося пиячити.

— А як тоді, пам’ятаєш?

— Угу. Тебе вже закопати збиралися, та вирішили дочекатися мене. Їсти хочеш?

— Ні.

— Ну, з приїхалом тебе.

Макс із насолодою випив.

— Тебе теж, — усміхнувся Андрій їхньому старому вітанню.

— Буба аж слиною бризкає, в усьому тебе звинувачує. Мабуть, доведеться-таки тобі з ним… Тільки прошу, відправ його до пекла, га? Для мене…

Андрій повільно похитав головою:

— Не знаю, Максе. Це ж людина… Яка не є, а людина.