Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Розмова неминуче скочувалася до старих добрих часів, армійської служби, війни… Згадували спільних друзів, пили за них та за зустріч.

Андрій відвик від алкоголю, і зараз чудовий коньяк легкою теплою хвилею розпливався по тілу, вже помітно затуманивши голову. М’язи раптово стали неслухняними, Андрій навіть якийсь час їх майже не відчував.

— У тебе тут, я бачу, ціла армія.

— А, — махнув рукою Макс, — наволоч різна, від бандитів до дезертирів. Коли почалося… тут сховалися кілька бомжів. Ну а я лише зорганізував їх, задля моєї ж користі та безпеки.

— І які в тебе плани?

— Та що ти, які можуть бути плани? — щиро здивувався Макс. — Ми просто намагаємося вижити. Робимо вилазки до міста, іноді нападаємо на склади. Уникаємо облав і, коли необхідно, даємо відсіч Темним.

— А хто такі Темні?

Макс смикнув плечима:

— Не знаю. У мене є… чаклун. Із цих, із прибульців.

Андрій здригнувся. Макс помітив його реакцію й усміхнувся.

— Так, — повторив він, — із прибульців. Тільки він чи то посварився зі своїми, чи то ще щось… Словом, залишився з нами, ну а ми — не проти, він нам корисний. Так ось, чаклун говорить, що Темні уклали угоду із Сатаною і служать його посланцям. Сволота… Небезпечні, мов скорпіони. Та ти й сам зможеш його розпитати, хоча навряд чи він тобі щось розповість, — із нами він не надто відвертий.

— Не боїтеся його?

— Хтось боїться, хтось ненавидить, та що поробиш…

Цієї миті за дверима почулися гучні голоси, немов кілька людей про щось сперечалися. Серед них вирізнявся торохкотливий бас із неприхованими нотками самовпевненості.

Макс вилаявся.

— Знову Буба каламутить народ… Чого це він приперся, цікаво? Цей гад на моє місце зазіхає. Хоча розуму — що в того равлика, зате сили — мов у бугая. Небезпечний дурень, нікого не боїться. Крім мене…

Двері відскочили, і до кімнати увірвався здоровезний, під два метри зростом чолов’яга з поголеною головою.

— Максе, ти знову чужинця пригрів? Хто він?

Макс якийсь час мовчки розглядав здорованя, і Андрій, добре його знаючи, відчув, що ця мовчанка не віщує для Буби нічого гарного.

— По-перше, з яких це пір ти став заходити до мене без попередження? — промовив Макс рівним голосом.