Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Спохмурнішавши, Андрій кивнув. У кімнаті запанувала тиша.

— Давай вип’ємо. За нього.

Макс підніс чарку й одним рухом вихлюпнув у себе коньяк.

— Царство небесне… За нас він під траву ліг. А тепер ми тут… І хтозна, кому більше пощастило.

За дверима тихо гуділо крихке життя підземної колонії.

Розділ одинадцятий

Андрій прокинувся від відчуття, що в кімнаті хтось є. Він підхопився, мружачись спросоння, але одразу ж розслабився, згадавши, де він. Макс посміхнувся, підсунув до дивана стілець і всівся на нього верхи.

— Чому я завжди заздрив у тобі, так це чуттю. Неможливо заскочити зненацька.

До кімнати зайшла невизначеного віку жінка у мішкуватому светрі й потертих джинсах, принісши із собою гудіння збуджених голосів.

— Що там трапилося? — нашорошився Андрій.

— Та… вночі знову погань похазяйнувала. Упир. Внадився, тепер не відіб’єшся. Чаклун каже, що дуже важко.

— Оце так…

— Дарма, не переймайся, він щось обов’язково вигадає. Тобі зараз потрібно про інше думати.

Макс кивнув жінці, і та поставила на столик тацю з паруючими філіжанками.

— Чай. Гарячий солодкий чай, він тепер достобіса дорого коштує, — Макс, запрошуючи, махнув рукою. — Але тобі сьогодні потрібно бути у формі, тому пригощайся.

Поки Андрій пив чай, Макс пояснював:

— Кожного новачка, який до нас приходить, перевіряє чаклун. Він аналізує енергетику «пацієнта», і якщо негативної енергії в його аурі виявляється понад певний показник, це означає, що прибулий — або Темний, або демон. Сам розумієш, буде непереливки, якщо хтось із цього сміття пробереться сюди.

— А якось інакше демона виявити не можна?

Макс похитав головою:

— Дехто з них здатен набувати точної людської подоби. Можливо, і не всі, не знаю. Ми і своїх періодично перевіряємо, особливо тих, що повертаються згори.