Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Його правиця стискала руків’я ножа в чохлі.

Чаклун похмуро глянув на нього, пожував вустами і повільно похитав головою:

— Не знаю. Це не Темний. І тим паче не… демон. Щось не так, не так, як завше повинно бути. Він не є звичайною людиною, але він і не Темний…

Чаклун почав збиратися, ретельно пакуючи свій пристрій. Юрба заревла.

— Цікаво… — бурмотів він собі під носа, — можливо, це…

Потім, наче згадавши про щось, він озирнувся до натовпу, який уже збурився, і заспокійливо промовив:

— Не переймайтеся, для вас він загрози не становить… Принаймні в тому сенсі, як ви про це думаєте.

Він замислено подивився на Батлука і повільно сказав:

— Матимеш час — зайди якось до мене, поговоримо.

Чаклун хотів ще щось додати, але передумав і, взявши прилад під пахву, попрямував крізь натовп, який поспіхом розсувався перед ним.

Коли чаклун пішов, Буба почав діяти. Він підскочив до Андрія і заволав:

— Ви чули?! Він не такий, як ми, тут щось не те!

Натовп загрозливо ревонув і присунувся ближче.

— Ану назад! — коротко скомандував Макс.

До цієї миті він лише мовчки спостерігав за тим, що відбувалося, і втрутився тільки тепер. Натовп зупинився.

— Дехто з вас вирішив, що має право встановлювати тут свої власні закони, — продовжував Макс, — але не забувайте, що ваш ватажок — я, і накази тут віддаю теж я. Чаклун сказав, що цей чоловік — не Темний, ви всі це чули, чи не так?

Буба озирнувся на юрбу, трохи подумав і, хитро всміхаючись, заперечив:

— Але ж ми чули і те, що ця людина під сумнівом. Якщо це взагалі людина. Ти кажеш, що знаєш його, але що завадить демонам створити когось на кшталт клону, який буде схожий на твого друга, і послати його по наші душі? Ми всі тут ризикуємо власними шкурами.

Його підтримали кілька людей.

— Залишайтеся там, де стоїте! — гримнув Макс, побачивши, як дехто з поплічників голомозого вже впритул наблизилися до нього й Андрія.