Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

То була погана схованка. Холодильник, із останніх моделей «Норду», недорогий і практичний, на високих ніжках, аби полегшити прибирання, зовсім не приховував Андрієвих ніг.

Почувся грюкіт: хтось бив у двері.

«Звичайно, — сяйнула здогадка, — адже замкнено зсередини, отож вони й нашорошилися».

Людина. Сама. Андрій чув, як незнайомець швидко проходить кімнатами, оглядаючи їх зовсім поверхово. Може, минеться? Якщо копирсатися в кожній квартирі, півроку піде на те, щоб перевірити хоча б один мікрорайон, для того ціла армія потрібна.

І тут у нього перехопило подих. На столі залишилися сліди недавнього сніданку, і їх було добре видно: свіжі шматки хліба, крихти, краплі води довкола чашки. Усе те виказувало Андрія з головою. А незнайомець був уже на порозі.

Кілька секунд він стояв, не рухаючись, а потім почулися обережні кроки, з яких Андрій зрозумів усе. І він кинувся на ворога першим, випереджаючи його крик про допомогу.

Це ледь не закінчилося для Андрія фатально. У своїй схованці він за щось зачепився і втратив дорогоцінний час. Супротивник мовчки розвернувся, і в його руці зблиснув кинджал. Встигнувши щось вигукнути, попереджуючи своїх товаришів, він кинувся на Андрія.

Той відбив перший випад блоком і спробував захопити руку супротивника в замок. Не вийшло. Сорокарічний, зовсім звичайної зовнішності чоловік, який бився з Батлуком, виявився досить пристойним рукопашником, і в Андрія ніяк не виходило провести бодай один прийом.

Надто пізно він помітив, що супротивник відтіснив його на крихітний п’ятачок між напіввідчиненими дверима кухні та стіною. Андрій одразу позбувся свободи рухів.

Випад! Батлук ледь випорснув із-під кинджала, який увігнався у двері. Та припустився помилки й супротивник. Замість того, аби відступити і почати нову атаку чи просто зачекати — адже час грав на нього, — він вирішив продовжити, наблизившись майже впритул.

Андрій побачив у його очах мить першого руху і рвучко відхилився, пропускаючи удар повз себе. Точніше, спробував відхилитися, бо його щось не пустило. Кулак нападника зачепив голову, й перед очима спалахнули білі вогники.

Батлук рвонувся і почув тріск тканини: в розпалі бою він не помітив, як кинджал припнув до дверей його куртку.

Тепер він був вільний і не збирався надавати ворогові другого шансу. Андрій досить легко заблокував два удари і сам блискавично, жорстко кинув кулак у сонячне сплетення нападника.

Той саме робив крок назад, і удар вийшов недостатньо сильним, та все ж збив дихання, змусив його захищатися, втрачаючи темп. Андрій вискочив на середину кухні й кинувся в атаку.

Він показав «Маваші» у голову, і коли рефлекси супротивника слухняно кинули його руки на блокування, в останню мить виконав «Йоко». Нога влучила незнайомцеві просто у щелепу, і той, змахнувши руками, гримнувся на підлогу.

Не в змозі підвестися, чоловік лише слабко вовтузився, утупившись у стіну порожніми очима. То лише в кіно після такого удару лиходій, хоча і з труднощами, встає, аби отримати новий.

Андрій не мав ані крихти жалю. Той, хто лежав зараз біля його ніг, жити не повинен. Із нього виходило Зло, нелюдське, від якого от-от міг полинути крижаний, з фіалковим присмаком шепіт… Воно було гіршим за смерть, тому і повинно було вмерти.

Батлук підстрибнув і різко опустив ногу на шию супротивника. Мов у подушку.

Згори вже чулися тупотіння та стривожені крики. Андрій швидко розмірковував: будинок, напевне, блоковано, і всередині теж не сховаєшся, бо після того, як знайдуть труп, тут усе перевернуть догори ногами. Треба щось придумати. Придумати…

Він кинувся до передпокою і грюкнув дверима, це повинно було дещо затримати переслідувачів. Потім побіг до кімнати та визирнув у вікно. Точно, воно виходило на подвір’я, і можна було сподіватися, що більшість переслідувачів знаходяться з іншого боку, біля під’їздів, або, судячи з вигуків, на горішніх поверхах.