Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

І з безгучним переможним ревінням ринули на людей просто крізь Андрія, байдуже переступаючи через мертве тіло шамана. А його побілілі пальці все ще стискали розмальований бубон.

…Лише місяць тому Чарлі закінчив поліцейську школу. Він дуже пишався новенькою формою, патрульним авто та револьвером у шкіряній кобурі. Поки що Чарлі не доводилося ним користуватися, як і гумовою палицею, що лежала поруч на сидінні, де зазвичай сидів напарник, який зараз хворів.

Авто зупинилося. Поліцейський вголос виматюкався, бо рація теж «здохла». Але Чарлі тут-таки забув про ці дрібниці.

На вулицях Детройта почалося щось несусвітне. Волали, метушилися, падали люди. Помаранчеві, жовті, синьо-зелені блискавки невловимо швидко стьобали людську масу.

Чарлі зі здивуванням побачив мовчазну колону, яка крокувала просто поміж закляклими автомобілями, порушуючи всі правила дорожнього руху.

Він спробував зв’язатися з дільницею: можливо, Чарлі прослухав повідомлення по радіо про якусь демонстрацію. В усякому разі, під час ранкового інструктажу про жодні масові заходи в цьому районі ніхто не говорив.

Рація мовчала.

Раптом зовсім поруч з’явилися дивні істоти, і до них відразу ж з усіх боків полетіли різнокольорові жмути світла. Від тих постатей віяло крижаним жахом, і Чарлі, сам не розуміючи, що робить, схопився за револьвер. Відчуваючи, що коїть щось зайве і непотрібне, він вивалився із машини. Лише на краєчку свідомості зблиснула думка про те, що Чарлі нарешті випав шанс відзначитися, але тут-таки вона і згасла.

Із завмерлим серцем Чарлі прицілився в схожу на ведмедя істоту, що стояла кроків за двадцять від нього, з якоюсь скринькою в лапах. Чарлі чомусь сприймав її за людину, немов так і повинно було бути. Зброя додавала впевненості й сили. Чарлі на мить відчув себе майже всемогутнім, страх зник, а його місце посіла відчайдушна ейфорія.

— Гей, ти! — прокричав Чарлі дзвінко. — Ані руш, поліція! Постав це на землю і повернися, але повільно!

Істота озирнулася, і Чарлі зустрівся з нею поглядом… І натиснув на гачок.

Пострілу не було. Чарлі в паніці тиснув і тиснув на спуск, але барабан провертався вхолосту, подаючи набій за набоєм під сухе клацання бойка.

А за кілька секунд колишній поліцейський і колишній Чарлі в ногу з рештою крокував у колоні. Він ніколи не знав чорного шматка заліза, який зараз, нікому не потрібний, валявся на бруківці. Він ніколи не був поліцейським. Він ніколи не був людиною.

Нерухомий погляд. Нерухомий мозок.

На мільйонах перехресть тисяч міст одне й те саме. Мовчазні колони і біси. Жодного пострілу, ніякого спротиву.

Могутні ракети залишилися в шахтах, націлені на територію вірогідного супротивника; непереможні авіаносці, темні, порожні, хиталися на мертвих хвилях; моторошні валізки президентів так і залишилися зачиненими.

Людство припинило існування, навіть не встигнувши усвідомити сам факт своєї смерті.

Андрій дивився на це так, наче був спостерігачем з іншої планети, посередником у гігантському навчанні. Навіть коли навколо нього вулиця заповнилася людьми, частина яких метушилася в паніці, а частина тупо крокувала під конвоєм істот зі світу Темряви, для нього все було, наче уві сні.

Свідомість відмовлялася сприймати дійсність, але душа вже вловила в ній знайомі риси і змусила тіло малодушно завмерти, чекаючи на свою долю.

За якихось п’ять кроків від Андрія з імли вийшов демон. Його тонкі ноги із завеликими для них суглобами підтримували граційне тіло, що вилискувало сіро-зеленою лускою. Гнучку шию вінчала кругла голова з очима-кульками, двома рядами дрібних гострих зубів та кістяним гребенем.