Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Як був, сонний, Андрій поплентався до кухні, дістав пакет спагеті швидкого приготування, поставив на плиту чайника й лише після цього, роздягаючись на ходу, пішов до ванної.

Сон змивався погано. Важка, як буває завше, коли прокидаєшся на заході сонця, голова не тримала думок, і ледве пригадувалося, де висить рушник.

Поступово прохолодний душ усе ж таки розбудив Андрія. Він увімкнув гарячу воду, підставив жагучим струменям тіло, яке нарешті звільнилося від млявості; не поспішаючи, зішкріб щетину, слухаючи, як на кухні свистить чайник, що давно вже скипів.

Гарно… буденно… Не відати б про себе нічого…

Андрій одягнувся, повернувся до кухні, залив окропом спагеті, відкрив консервоване м’ясо і кинув у горнятко дві щедрі ложки розчинної кави.

Телевізор Андрій увімкнув швидше за звичкою і, навіть не дивлячись на екран, де застигла жовто-зелена заставка «Інтербачення», став вечеряти.

І раптом здалеку, ривками до нього дійшло те, про що говорилося в передачі. Занурений у власні думки, Андрій пропустив початок повідомлення і тепер важко входив у контекст подій, що розгорталися на екрані.

«… майже перестали існувати Японія, Індонезія, Корейський півострів. Цунамі висотою більш ніж двісті метрів велетенською косою пройшлося узбережжям Китаю, Центральної Америки та південно-західним узбережжям США, особливо багатолюдним о цій порі року…»

Рука стискала блазнівський скіпетр забутої виделки.

«… значно менше постраждали Індія та країни Південно-Східної Азії, хоча й там кількість людських жертв сягає ста мільйонів».

Збуджений голос диктора відгонив якимись відчайдушними веселощами, і від того все, що зараз відбувалося, здавалося ще нереальнішим.

«Учені досі не прийшли до єдиного висновку щодо того, чи пов’язаний спалах сейсмічної активності з несподіваним метеоритним дощем над північною півкулею. Безсумнівним є лише одне: це — найбільша катастрофа з часів зіткнення Землі з гігантським метеоритом, яке призвело до зникнення динозаврів…»

Андрій не ворушився. Думки були далеко від хвиль, що жонглювали уламками міст і селищ.

Збентеження. Радість. Торжество. Жах. Розпач.

ЦЕ НЕ МАРЕННЯ!!!

Тепер божевільним був цілий світ. Маніяк, якого переслідують примари.

Ні, він був мерцем. Він дивився мільярдами очей на мільйони телеекранів і ще не розумів, що помер. Він ще валявся в ліжку, не підозрюючи про те, що його кістки вже хрустять, хрустять під важкою невблаганною ходою смерті.

А ось Андрій це знав. Знав і, чорт забирай, сприймав, як належне!

Люди, мов воші, кублилися на шкірі Землі і, як кожен паразит, вважали себе її господарями, а вона легким незумисним рухом розчавила майже третину, і ті, що залишилися, досі нічого не зрозуміли.

Катастрофа… Ідіоти, це — вирок! Усім.