Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Минуло із чверть години, перш ніж філери занепокоїлися настільки, що ризикнули засвітити перед об’єктом свою людину. Стукнули вхідні двері. До магазинчика увійшла дівчина років двадцяти, одягнена в потерту джинсову куртку.

Андрій повільно переводив погляд з однієї речі на другу, а дівчисько, відверто не знаючи, що робити, товклося біля полиць із книжками, з кожною хвилиною почуваючись все менш затишно.

Власне, зараз її мала замінити інша людина, але, як і передбачав Андрій, цього не сталося. Зовнішнє спостереження — надто дорога служба, людей, певне, у них обмаль, і «спалити» ще одного оперативника для тих, хто зараз займався Батлуком, було невиправданим марнотратством.

Щоб хоч якось вписатися в інтер’єр, до якого вона аж ніяк не пасувала, дівчина почала гортати старезний журнал, старанно не дивлячись на Батлука.

Схвильований небаченою кількістю відвідувачів дідусь-продавець заходився вихваляти перед Андрієм срібний портсигар, як він стверджував, початку двадцятого століття.

Той взяв дрібничку, покрутив у руках і, мов між іншим, звернувся до дівчини:

— Як він вам?

— Га?

Вона ошелешено втупилася в пласку коробочку, а наступної миті, тихо охнувши, осунулася, немов уся сила її молодого тіла пішла Андрієві у пальці, які блискавично вдарили дівчину в шию.

Андрій підхопив її, обережно опустив на підлогу і швидким гнучким рухом намацав під курткою кріплення радіостанції, пересвідчившись, що не помилився — дівчисько дійсно з філерів.

«От чорти, — подумав він весело, — навіть прихований радіозв’язок мають, все як у людей».

— Ану, батьку, покажи, де тут у тебе вихід?

Підхопивши сторопілого діда попід руки, він потягнув його до підсобки.

Через чорний вхід Андрій вискочив на вулицю і, ніким не помічений, завернув до першого-ліпшого двору. За чверть години він переконався, що його не переслідують, але все ж покрутився містом ще хвилин сорок, ретельно перевіряючи та перескакуючи з одного таксі в інше. Навіть якось не вірилося, що так просто вдалося втекти від спостереження.

Шкода дівчиська. Втім, звичайно, нічого надто вже страшного не трапилося, скоро очуняє. І наука буде: не лізь у серйозні ігри.

Андрій уже просто падав від утоми. Ноги ледь тримали обважніле тіло, щоразу зашпортуючись за нерівності.

У таксі він доїхав би просто додому, але, вірний звичці, вийшов за півтора квартали, а шлях, що залишився, подолав пішки. Ніхто із знайомих навіть приблизно не міг сказати, де Андрій мешкає, і зараз це було дуже доречно. Не знали цього й ті, що зараз у пошуках Батлука ганяли містом.

Він піднявся до квартири, нашвидкуруч з’їв бутерброд і, не роздягаючись, упав на ліжко. Зараз його не змогли б підняти навіть усі сатаністи світу.

За хвилину Андрій уже спав, цього разу без сновидінь.

Прокинувся він від гострого відчуття голоду, яке пробилося навіть крізь міцний сон. Годинник показував восьму, вечір ще лився на землю косим, нерівним світлом.