Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Та ні, — посміхнувся Борис, — вони у скверику навпроти. Працюють доволі грамотно. А ти не помітив, втрачаєш форму.

— Не до того було, — відмахнувся Андрій, — і потім, це ти — еліта, екстрапрофі, а я — так, диверсант із ножем за халявою.

— Ну, не прибідняйся, — засміявся Ігнатьєв, — знаємо тебе. Чи це не ти якось мені життя рятував?

Борис помовчав і тихо промовив:

— Але становище дійсно серйозне. І вихід у тебе, як мені здається, лише один.

— Який?

Ігнатьєв побарабанив пальцями по столу, повільно відсунув філіжанку із залишками кави і впритул подивився на Андрія.

— Повернутися до Контори.

Батлук кивнув:

— Я знав, що ти це запропонуєш.

— Отже…

— Ні.

— Ні?

— Три роки тому я прийняв рішення і вже не змінюватиму його. Я… на трибуні. Я хочу спокою. Спокою…

— Та зрозумій ти, спокою вже не буде. Вони прагнутимуть дістати тебе за всяку ціну. Зашморг уже почав затягуватися, — Ігнатьєв вказав головою вбік вікна.

— Борю, я зателефонував тобі як другу. А виявилося, що в цього друга хватка, мов у бульдога. За горлянку.

Ігнатьєв знітився.

— Ну, Андрійку, тобі ж відомі закони нашої роботи — все задля Контори. Я не можу інакше.

— Ти, мабуть, перш ніж їхати витягати мене з лайна, порадився із керівництвом?

Борис відвів погляд.