Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— І тут те саме.

Капітан кинув папери на стіл і постукав по них пальцем:

— Знаєш, звідки це? Із Служби безпеки. Це взагалі фантастика…

Він замислено пожував губами, навіщось висунув і знову засунув шухляду столу, потім підвівся і закрокував по кабінету.

Минула хвилина, друга. Нарешті капітан, здається, прийняв якесь рішення, всівся на місце і пильно подивився Андрієві у вічі.

— Усе одно я тебе не відпущу. Ти мені потрібен, і ти залишишся в мене.

— Навіщо?

— Щоб свідчити проти них.

— Ви що, серйозно? — недовірливо перепитав Андрій.

Власне, він і очікував на щось подібне, та все ж…

— Абсолютно, — кивнув поліцейський.

— Ви вважаєте мене самогубцем?

— Відверто?

Капітан витягнув із пачки останню сигарету, закурив і, мружачись, подивився крізь дим на Андрія.

— А як би ти назвав людину, яка влаштувала те, що зробив сьогодні ти?

— Я б назвав її божевільною. Та це — моя справа, а у ваші, вибачте, пхатися не маю ані крихти бажання. Я втомився, розумієте, втомився. І від того, що діється навколо мене, і від вас, і від самого себе…

— Ти не маєш іншого виходу.

— Послухайте, — впритул поглянув на нього Андрій, — ви справді вважаєте, що мені дозволять свідчити в суді? Я туди не піду і, тим більше, ані Резо, ані Наталці не дозволю.

— Вас охоронятимуть.

— Та яка там у біса охорона, — махнув Андрій рукою.