Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Якщо відмовишся, тебе звинуватять в умисному вбивстві, розпаленні міжконфесійної ворожнечі або ще бозна в чому, — формулювання знайдуться.

— Капітане…

— Не я, Боже збав, — підняв долоні поліцейський, — але Національному бюро розслідувань ви цікаві лише доти, доки вас можна використовувати як свідків. Відмовитеся — і вас забере міська поліція. Не мені вам розповідати, що до наступного ранку ви не дотягнете.

«Як же мене все це дістало…»

Андрій відчув, як десь у нього всередині зростає глухе роздратування.

«Чому тільки-но людина поткнеться на вулицю, ближні намагаються її зґвалтувати? І плювати вони хотіли й на цю людину, й на решту інших. Життєрадісно жують, хропуть, впрівають за картярськими столами, і все те лише заради одного: хапнути якомога більше у сусіда, природи, Бога чи Диявола — все одно… Ось і цей поліцейський. Літня втомлена людина. Розумна, доброзичлива, напевно, дуже любить онуків. Але ж ось перед ним теж сидить людина. ЛЮДИНА! І грається він із нею, мов із пішаком. Посада. Магічне слово „посада“ перетворює його на частку бездушної машини, яка називається „держава“.»

Уже вкотре Андрій пожалкував, що встряв у цю історію.

Ні, з нього досить. До нори… до нори…

А як же Наталка? А Резо? «Господи, як я втомився… як я втомився…»

Андрій скривився, подивився на капітана, який терпляче чекав на відповідь, і проскрипів:

— Послухайте, я можу зателефонувати?

Той якось невловимо змінився в обличчі, відвів погляд і неохоче погодився:

— Звичайно, то твоє право.

За годину приїхав Борис і витяг його з Управління.

Ігнатьєв був старший за Андрія на десять років. І ті три, що минули з того часу, як вони бачилися востаннє, молодості йому не додали. У волоссі побільшало сивини, на обличчі — нових зморшок. Навіть густа ранкова щетина не могла приховати грубого рубця на вилиці, якого раніше не було. Змінилася лише машина — тепер це був шестициліндровий «Крайслер» за вісімдесят тисяч доларів.

— Із усього видно, справи у тебе йдуть непогано.

— Умгу…

Борис потер підборіддя і вилаявся.

— Ти, як завжди, вчасно. Навіть поголитися не дав.

— Справа була того варта.