Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Ну от коли перейде… їдьмо, хлопці.

Андрія увіпхали на заднє сидіння «Вольво», з обох боків сіли здоровезні бугаї, затиснувши його так, що важко було дихати. Розбиваючи світанкову прохолоду, авто рвонуло до центру міста і вже за п’ятнадцять хвилин гонитви безлюдними вулицями під’їхало до будівлі поліцейського управління. За цей час ніхто не промовив жодного слова.

Замість того, щоб піднятися на один із дванадцяти поверхів, Андрія повели у підвал. Довгий коридор. Поворот. Пост. Ще один поворот — і вони зупинилися перед задекорованими під дерево товстими металевими дверима.

Капітан нахилився до невеличкої панелі, щось неголосно промовив, потім приклав до спеціального заглиблення великий палець правиці. Ледь чутно прогудів електричний замок, двері відійшли вбік, й Андрій побачив просторий, встелений дорогим килимом пенал, по обидві стіни якого тяглися оббиті дерматином двері.

Капітан відчинив крайні й жестом запросив Андрія досередини. Той переступив поріг, зупинився і з цікавістю роздивився.

Вікон тут, звісна річ, не було. Біля однієї стіни стояла велика книжкова шафа, а другу прикрашали кілька пейзажів, написаних аквареллю. У кутку стояв стіл, на якому по-хазяйськи вмостився комп’ютер. Інтер’єр доповнювали м’які стільці вздовж стіни.

Капітан підсунув одного з них до столу.

— Сідай, чоловіче, розмова в нас буде довгою.

Поки Андрій розповідав про те, що сталося на цвинтарі, капітан мовчав, не перебиваючи його жодним словом. За непроникним виразом обличчя було важко прочитати хоча б якісь емоції, та десь у глибині його очей Андрій усе ж помітив хвилювання. Цікаво, чому він так переживає?

Збоку біля дверей влаштувався здоровенний громило, котрий привів Андрія сюди й увійшов слідом так тихо, що Батлук не одразу його й помітив.

Поліцейський сьорбав каву із пластикової філіжанки, і було зовсім не схоже на те, що він тут лише заради того, аби охороняти капітана. Андрій був певен, що пам’ять цього здорованя не гірше за диктофон фіксує кожне слово й кожен порух затриманого.

«Гарний коп, це тобі не банальний викидайло з поліцейської дільниці, — подумав Андрій. — Це — профі, добрячий профі».

Нарешті він договорив. Капітан відкинувся на стільці, черкнув сірником, прикурив чергову сигарету і кивнув:

— Майже те саме, що я почув і від твого друга. І я схильний вам вірити, бо ви не мали часу узгодити між собою дрібниці. Але я маю до тебе два запитання, особисто до тебе. Вони, мабуть, і не стосуються того, що трапилося, в усякому разі безпосередньо. Перше і головне: чому про тебе немає ніякої інформації в банку даних? Ну, крім народився-одружився, звичайно.

Андрій зітнув плечима:

— Звідки мені знати, це ж ваш банк.

— Чоловіче, — промовив капітан, — йдеться про Центральний банк, київський. Таких ось відомостей він не видає — або все, або взагалі нічого. А в твоєму випадку надходить така куца інформація, наче її навмисне обчикрижили. Тому давай, колися, що ти за один насправді?

Андрій знову зітнув плечима:

— Мені немає чого вам сказати.

Капітан раптом щосили гримнув кулаком по столу.