Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Ієрарх узяв із обтягненої чорним оксамитом тарелі офірний ніж.

Андрій відчинив двері.

Ієрарх стиснув ножа обома руками й підніс над головою.

Андрій, а за ним Резо вискочили зі схованки. Батлук, не помічаючи нічого, крім шматка металу, який зблискував у руці Ієрарха, кинувся вперед.

Ієрарх глибоко зітхнув. Зелена юга над триногом жадібно засичала, заплямкала, передчуваючи поживу.

Занесений ніж здригнувся, готовий упасти вниз.

Андрій закричав. Закричав дико й моторошно. Розштовхуючи з дороги оторопілих людей, він кинувся до вівтаря.

Сполохане цим криком сяйво над триногом згасло, немов з віконного скла змахнули краплі роси. Крутячи трубою, мов хворостиною, у натовп врізався Резо.

Серед загального замішання Андрій майже пробився до Ієрарха, між ними залишалися лише двоє чоловіків у чорному. Але вони вже отямилися від несподіванки і кинулися на Андрія.

Немов оскаженілий танк, не зупиняючись, Батлук змів їх із дороги двома короткими сильними ударами.

Ієрарх не злякався, не кинувся навтьоки. Наче дорогоцінний скарб, заступив він дитину, пригнувся, присів, виставивши перед собою тридцятисантиметрове лезо.

Андрій механічно відзначив, що зброя — ритуальна, вражаюча на вигляд, але для бою зовсім непридатна. Він подивився в очі сатаніста, що палали люттю та ненавистю, і послав у них свій вирок.

Ієрарх стрибнув і з силою кинув озброєну руку в живіт супротивника. Але Андрія вже там не було.

Легким рухом Батлук змістився ліворуч, і рука в білому пройшла повз нього. Перехопивши її у зап’ястку та вивертаючи кисть, Батлук ударив ногою у шию Ієрарха. Той сіпнувся, обм’як і почав осідати на підлогу.

Різко змінивши вектор зусиль, Андрій рвонув його руку донизу. Почувся хряскіт кісток, що ламалися. Все, цей — поза грою.

Батлук розвернувся обличчям до послушників. Заблокував удар, жорстко зустрів нападника основою напіврозкритої долоні у сонячне сплетіння. Не встиг переможений супротивник впасти, як Андрій швидким ударом ліктя відправив до підніжжя Бафомета ще одного.

Боковим зором він бачив, як борсається, мов ведмідь серед зграї собак, грузин. Трубу він вже давно втратив і тепер розмахував схожими на ковші екскаватора кулачиськами. Від кожного такого руху натовп здригався, сахався назад, а один-два послушники відлітали до стіни, залишаючись лежати там зламаними ляльками.

Щось обпекло плече. Андрій не встиг вчасно помітити небезпеку, але треновані м’язи самі її відчули, кинувши тіло вбік, і ніж лише розітнув шкіру.

Продовжуючи рух закривавленого леза, Андрій рвонув руку супротивника повз себе і підсік його опорну ногу. Замість Батлука, клинок увігнався у груди одновірця нападника.

А сам Андрій уже крутив «вертушку». Нога, мов пружина, одного за другим відшпурювала сміливців, які ризикнули наблизитися до вівтаря. Під волання та стогони купа повалених у залі зростала.