Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Знову Він намагається нам перешкодити! Борися, мій пане, не поступайся! Невже ти і цього разу дозволиш Йому подолати себе?!

На мить з’явилося обличчя, яке кривилося, мов від нестерпного болю, й одразу ж розпалося, встигнувши залишити лише одне слово, яке змусило всіх здригнутися:

— Крові!

— Крові! Крові… крові… — прошелестіла жорстка луна.

Ієрарх урочисто промовив:

— Дух Світла просить від нас Святих дарів! Ми готові. Ми віддамо все, навіть наші душі, крапля за краплею.

Він обернувся до нерухомого Сергія.

— Безіменний брате, виконай свою обітницю.

Той вийшов із кола і пішов за Статую. Невдовзі він з’явився знову, тепер у нього в руках був згорток. Коли Сергій поклав його до підніжжя Бафомета, тишу прорізав тонкий плач немовляти.

Дитина! Лише зараз Андрій згадав, чому вони тут. Мозок, скинувши оціпеніння, клацав, мов обчислювальна машина, гарячково шукаючи рішення.

Поліції досі немає. Це означає, що в Наталки нічого не вийшло і треба діяти самим. Але ж сатаністів надто багато! Ситуація критична, а часу вони із Резо більше не мають.

Як завжди, коли надходила небезпека, в Андрія дрібно-дрібно затремтіло коліно. Та страх перемагає лише тоді, коли починаєш дослухатися до малодушного шепотіння розуму: «Відступи, пошукай інший вихід». Зараз виходу не було.

Сергій розгорнув пелюшки.

«Де ж ця довбана поліція?!»

Андрій струсонув головою, відганяючи безладно переплутані думки.

«До дідька все!»

Він щосили стиснув лікоть Резо.

— Ну що, тримайся, старий, зараз нас убиватимуть. І ми… убиватимемо…

Із вигляду Резо не можна було сказати, що він боїться. Та звичайно ж, боїться!

Грузин намацав у темряві свою ломаку, і звук тертя металу об цеглу, здавалося, підняв стелю. Та це вже було несуттєво.