Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Скоро дванадцята. Як там Наталка? Вона зараз вже повинна прокрадатися до виходу із цвинтаря. А що буде, якщо вона не знайде телефону, якщо спізниться поліція або…

Андрій із запізненням відчув, наскільки все, що вони зараз робили, було авантюрою. Втім, аби придумати щось більш-менш путнє, часу все одно не було.

Андрій, певне, щось пропустив, бо коли думки повернулися до того, що відбувалося в підземеллі, в залі вже зібралася ціла юрба. Над нерухомими людьми линув низький густий звук, усі вони невідривно дивилися вбік Статуї.

— Погано видно звідси, — прошепотів Резо, — ця штука півзали затуляє.

— Ти ще спасибі за це скажеш, — гмикнув Андрій.

З’явилася постать у білому. Люди негайно попадали навколішки, а вона, здійнявши руки-крила, плавним рухом їх благословила. Єдиний подих прокотився залою.

— Це — один з Ієрархів, він керує Чорною Месою, — прошепотів Андрій.

Тим часом людина в білому ступила вперед і глибоким баритоном звернулася до людей, які все ще стояли навколішках:

— Браття і сестри! Сьогодні ми вшановуємо того, хто переміг у собі раба й повстав, хто знайшов у собі сили виступити проти фальшивого Бога, хто бореться і перемагає. На нього зводяться наклепи. Його ненавидять і бояться. Але він любить нас, він дає нам мудрість і силу, він кличе нас у Своє царство, царство Волі та Знання, де людина зрівняється з Богом і сама стане Богом. Наш повелитель, батько і друг…

Ієрарх замовк і кілька секунд слухав тишу, яка дрібно потріскувала смолоскипами.

— САТАНА! — різко видихнув він.

Зала немов вибухнула — це в єдиному пориві скочили збуджені люди. Триразовий ревучий призов струсонув стіни капища:

— Са-та-на! Са-та-на! Са-та-на!

І знову тиша завібрувала тим самим дивним низьким гулом. Неможливо було визначити, звідки він походить, здавалося, самі стіни видихали звук, який сплітався із рваними тінями.

— Сьогодні у нас свято. Сьогодні наших тіл і душ торкнеться дихання Ангела Світла. Він прийде і наповнить нас Погордою та Благодаттю Свого єства. Він прийде, щоб узяти до Свого Царства Вогню нашого ієрарха й брата, щасливого тим, що віднині він пліч-о-пліч із Князем Світу битиметься з могутнім ворогом Його. Віднині у нього немає для нас імені, Дух Світла нарече його після істинного народження. Чи готовий ти, безіменний брате наш?

Резо важко засопів. Крізь натовп рухалася постать, загорнута в біле. Насунутий на обличчя каптур заважав розгледіти, хто то був.

Уклоняючись, перед ним поштиво розступалися люди, та чоловік їх не бачив. Зараз він дивився лише на вівтар. Наблизившись до Ієрарха майже впритул, він відкинув каптур і звернув до Статуї бліде обличчя. Це був Сергій.

Кілька секунд. Віч-на-віч. Мовчки. Нерухомо.

Потім він відвів від грудей руки, зняв із себе Талісман Вищих і, ставши на коліно, обережно поклав до ніг Ієрарха.

Той завагався, немов давав Сергію час для того, аби той перевірив свою рішучість, потім відступив на крок і простягнув до нього руки.