Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Сергій підвівся і, невідривно дивлячись в обличчя Ієрархові, переступив через Талісман.

— Чи ти готовий? — знову запитав Ієрарх.

— Так, Великий, — твердо пролунав голос Сергія.

— Звідки ідеш ти?

— Із Вічного Вогню.

— Куди ідеш ти?

— У Вічний Вогонь.

— Чи є в твоїй душі сумніви?

— Моя душа належить Духу Світла.

— Чи спокійний твій дух?

— Мій дух мертвий для Немічного Бога.

Андрій зрозумів, що почався таємничий обряд, якого досі не вдалося побачити жодному із дослідників цієї страшної релігії.

Тим часом Сергій відійшов убік і став у спеціально для нього окреслене коло з магічними письменами.

Із-поза Статуї вийшли ще п’ятеро чоловіків у білому одязі. Мовчазно і плавно рухаючись, вони оточили триніг перед постаментом і простягнули до нього руки. Ієрарх, ледь помітно розхитуючись, почав вимовляти одноманітні заклинання.

Рокотливий звук, який не змовкав ані на мить, ставав усе гучнішим, густішав, зливаючись із голосом Ієрарха. Й Андрій нарешті зрозумів, що звук виходить із грудей людей, які заповнили залу.

Тріпотіло світло смолоскипів. Звук скручував простір у тугі жмути і кидав у стіни, а вони, тяжко стогнучи, давилися ними, не в змозі проковтнути стільки гіркоти. Звук жив сам по собі, він мав свою душу. Чорну душу.

Навислий над Андрієм Резо уривчасто задихав. Батлук і сам відчув, як насичене цією диявольською музикою повітря наповнює жили, прагне захопити, підкорити його тіло. Віддати підземеллю.

Та чомусь це йому не вдавалося. Якась крихітна іскра, що жевріла десь глибоко всередині, залишала розпалене «Я» під Андрієвою владою.

А от у Резо справи були кепські. Здавалося, він от-от розчахне двері, й кинеться до натовпу, аби влитися до диявольської капели, віддатися світлу та звуку.

Спалахнула, заіскрилася зеленим світлом Статуя, неначе нею стікала яскрава акварель, усмоктуючись у чорний мармур постаменту. Андрій вловив щось схоже на рух.