Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Андрій обійняв жінку і підбадьорливо посміхнувся:

— Нічого, все буде гаразд.

Резо тим часом вивернув із землі тридюймову трубу, яка в його велетенських руках зразу ж стала страшною зброєю.

— Я вже готовий.

— Ну, тоді з Богом.

На Резо підземний храм не справив такого враження, як на Андрія. Він сприймав це каміння звичайними органами чуття, і удар усієї цієї маси Зла виходив опосередкованим, пом’якшеним розумом.

Резо все бачив, усе чув, сприймав на дотик, але… Але не відчував душею.

Однак сама Статуя приголомшила і його. Не відриваючи від неї погляду, Резо обійшов довкола, постояв, уривчасто дихаючи, і обережно зітхнув.

— Оце так… — він витер спітніле чоло. — Із глузду можна з’їхати.

— А серед них нормальних людей і немає, — запевнив його Андрій і повів до комірчини.

— Сюди. А я зачиню вхідні двері.

Він залишив Резо і піднявся нагору. Замкнувши ззовні замок, Андрій піднявся на дах, відірвав один лист покрівлі й знову пробрався досередини.

Резо чекав на нього на тому самому місці, де Андрій його і залишив.

— Дідька лисого я полізу до цього гадючника сам, — прогудів грузин.

Одна за одною тяглися хвилини, мов перевантажені потяги. Андрій та Резо сиділи в повній пилу комірчині й мовчали, думаючи кожен про своє і лише зрідка позираючи на годинника. Стрілки наближалися до дванадцятої.

Раптом Резо підвівся і напружився. Він першим почув голоси та кроки на сходах. До підземелля хтось спускався.

— Ідуть.

Уже можна було розрізнити окремі слова й уривки фраз, крізь шпарину Андрій бачив, як залою пройшли двоє чоловіків і зникли по той бік Статуї. Через деякий час вони з’явилися знову, вже одягнені у схожі на чернечі чорні сутани й балахони, та заходилися готувати залу.

Установили світильники. Їхнє полум’я червонуватим світлом облизувало стіни, подовжуючи велетенські рухливі тіні. По обидва боки від постаменту мовчазні прибулі встановили дзбан із водою та жаровню, лише краєчок якої було видно з-за Статуї.

З’явилися ще люди — п’ятеро або шестеро — і щохвилини чулися кроки нових та нових «парафіян», ще і ще.