Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

— Нам треба потрапити на Чорну Месу. І ніякої поліції, в усякому разі поки що. Там напевне сидить хтось з їхніх людей.

— Знаю я одного типа… — похмуро процідив Резо. — Запитаємо в нього. Він мені усе скаже…

Вийшла Наталка.

— Начебто все на місці: гроші, речі…

Андрій кивнув.

— Гаразд. Ми підемо на пошуки Сергія, а ти залишайся — на випадок, якщо він повернеться.

— Ні, я — з вами.

— Наталочко…

— Я — з вами, — вперто повторила жінка і, відвернувшись, тихо додала: — Адже Сергій уже більше не повернеться…

Чоловіки перезирнулися.

— Ну гаразд. Тільки нічого не бійся. Нічого…

Вони попрямували до старого кварталу, де в одній із двоповерхівок, побудованих ще за часів Сталіна, мешкала людина, про яку говорив Резо.

— Він, звичайно, так — дрібнота, алкоголік. Але те, що нам потрібно, ми з нього вичавимо.

Грузин рвонув розхристані двері під’їзду. У ніс вдарив задушливий сморід сечі.

На другому поверсі Резо підійшов до обшарпаних дверей і без зайвих розмов просто виставив їх плечем.

До передпокою, похитуючись, вискочив миршавий чоловічок, який, з усього видно, був добряче напідпитку. Тут-таки він влетів назад до кімнати від міцного удару Резо.

— Обережніше, бо ще приб’єш.

— Дарма, ця братія живуча, мов щури, — Резо посунув слідом за тілом власника квартири.

Чоловічок, скиглячи, мов собака з перебитим хребтом, відповзав у куток. Затулившись ліктем, він із жахом дивився на навислих над ним Резо й Андрія і тихенько плакав.

— Ну що, розповіси нам? — підкреслено м’яко промовив Батлук. — Розповіси, де відбудеться Меса, і ми підемо.