Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

Той похмуро кивнув і, не сказавши більше ані слова, вийшов надвір.

— Наталочко, подивися в будинку, чи не зникло що?

Вона якось дивно глянула на Андрія, хотіла щось сказати, але потім мовчки повернулася й пішла в дім. Батлук важко опустився на лаву і, втупившись очима в землю, запитав:

— Ну і що ти про це думаєш?

— Кепські справи, — грузин потер щоку і зітхнув. — Пропаде крихітка. Я читав кілька статей — у газетах зараз багато пишуть про… цих…

— Зазвичай, — повільно заговорив Андрій, — подібний обряд означає, що хтось із них іде… туди…

Резо з питальним виразом обличчя подивився на Андрія і провів собі по горлу ребром долоні.

— Хтозна, — відповів Батлук, — жоден із непосвячених ще не бачив цього обряду. Кажуть, вони йдуть Туди живими… В усякому разі, не знаходять навіть залишків їхніх тіл. Головне, під час обряду в офіру Сатані обранець приносить найдорожче, що є в його житті. Найчастіше це данина кров’ю. І ще… Ось такі молитовні мають право тримати вдома лише Вищі в ієрархії Посвячених.

— Звідки ти це все знаєш? — здивувався Резо. — В газетах про таке не пишуть.

— Вивчав колись в університеті курс релігієзнавства.

— Ти навчався в університеті?

— Чого лише не буває на світі, правда? — усміхнувся Андрій.

— Та боюся… боюся, що нічого ми вже з цим не вдіємо. Сатаністи — велика сила, і знайти дитину — один шанс із тисячі. А ось покійниками нас можуть зробити запросто.

— Злякався?

— Просто мені відомо, з чим ми маємо справу.

Резо впритул подивився на нього.

— Я її не кину. А ти — як собі знаєш.

Грузин хотів ще щось додати, та лише зажурено зітхнув і махнув рукою.

— Гаразд, гаразд, не гарячкуй. Подумаємо, як їх врятувати.

Батлук помовчав, розмірковуючи, а потім продовжив: