Розділ «Частина перша Пришестя темряви»

«Господи, яка ж ти сволота, Батлуче».

Відвівши погляд, Андрій узяв жінку під руку і повів її назад до бару.

— Зараз ми вип’ємо водички, і ти мені все розповіси.

Застілля було в самому розпалі. Пронизливо верещав музичний автомат, викидаючи у залу щось стародавньо-рокове. Андрій навіть не підозрював, що в репертуарі закладу Резо може бути таке. Поміж столиками хвицали ногами остаточно звеселілі відвідувачі.

Андрій посадив жінку за вільний столик і пішов до шинкваса. Резо відставив пляшку та нахилився до нього:

— Що там?

— Щось із чоловіком та дитиною. Дай води, вона от-от зірветься.

Резо дістав з холодильника пляшку «Золотого Колодязя» і мовчки підсунув Андрієві склянки, які приготував для компанії іменинника. Повагавшись, бармен рішуче відсунув міксер і пішов за Батлуком.

Не дивлячись на них, Наталка мовчки, дрібними нервовими ковтками пила воду. Андрій чув, як її зуби цокотять об край склянки. Майже фізично відчувався тиск біди, що звила кубло в її маленькому тілі.

Розгублено вив музичний автомат.

Нарешті вона уривчасто зітхнула і заговорила:

— Учора до Сергія прийшли якісь хлопці. Дивні. Викликали його за хвіртку, поговорили кілька хвилин і пішли собі, я навіть не помітила, коли саме. А Сергійко повернувся сам не свій — я таким його ніколи не бачила. Якийсь розчавлений… Запитала, що трапилося, та він навіть не поглянув на мене. Зачинився у своїй лабораторії і більше не виходив. Так і пробув там до ранку, я відчувала, не спав. Вранці я ненадовго збігала на базар, овочі купила, м’ясо… Пива йому принесла, Сергій любив… любить «Оболонь». Прийшла, а вдома — ні його, ні малого…

Жінка схлипнула.

— А що то за хлопці були? — запитав Резо. — Ти їх раніше бачила? Мо, Сергій комусь гроші винен?

Наталка лише головою похитала.

— До поліції зверталася?

— Там кажуть, що доки не пройшло двадцять чотири години, заяву не приймуть, — такий порядок. А дитині місяць лише, його годувати треба, він…

— Нічого, Наталочко, заспокойся, не плач, — Андрій провів долонею по її пишному волоссю, — знайдемо ми їх, чуєш?

Він знову наповнив спорожнілу склянку.

— Гей, Резо! — заволав якийсь із гуляк. — Де наші коктейлі?!