Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Приїжджі не були в Каваррені надзвичайною рідкістю, і, можливо, прибуття карети минуло б непоміченим, якби навпроти, у трактирі «Вірний щит», не гаяв час Егерт Солль із друзями.

— Дивись-но! — сказав Карвер, який сидів біля самісінького вікна.

Дві чи три голови повернулися в його бік, решта добродіїв були надміру захоплені бесідою і вином.

— Дивись-но! — І Карвер штовхнув під бік Солля, який сидів поруч.

Егерт глянув — парубок на той час уже зіскочив на мокрий кругляк і простягав руку комусь невидимому, який усе ще залишався всередині. Усе вбрання юнака було темного кольору, а сам вигляд молодого незнайомця чомусь видався Голлеві дивним.

— У нього немає шпаги, — сказав Карвер.

Тільки тут Егерт зауважив, що незнайомець без зброї, що на ньому немає навіть перев’язу, а на тонкому поясі — ні кинджала, ні хоча б кухонного ножа. Солль придивився ще уважніше — одяг незнайомця за строгістю скидався на формений, але, якщо це й була форма, то в жодному разі не військова.

— Це студент, — пояснив Карвер. — Напевно студент.

Юнак, переговоривши з кимось усередині карети, тим часом підійшов розрахуватися з кучером; той так само не виявляв ні краплини поваги — схоже, студент не був до того ж і багатим.

— А що, — протяг Егерт крізь зуби, — студенти, як і жінки, не носять зброї?

Карвер хіхікнув.

Егерт презирливо посміхнувся й збирався вже відвернутися від вікна, але цієї миті, опираючись на руку студента, з екіпажа вибралася дівчина. У шинку якось відразу запала мертва тиша.

Обличчя панянки здавалося стурбованим, блідим від утоми й сумним від дощу, але навіть це не могло його зіпсувати. Це було довершене, майже виточене з мармуру обличчя — тільки там, де в мармурових статуй біліють сліпі мертві очниці, у цієї дівчини матово поблискували темні, спокійні, без натяку на кокетство очі.

Як і одяг її супутника, плаття приїжджої було простим дорожнім платтям, втім, і воно неспроможне було приховати ні прекрасних форм, ні легкості й гнучкості рухів. Дівчина зіскочила на кругляк поруч із юнаком — той щось сказав, і м’які губи його втомленої супутниці ледь посміхнулися, а очі, здавалося, стали ще глибшими і яскравішими.

— Немислимо, — прошепотів Егерт.

Карета рушила — обоє відскочили, рятуючись від рідкої багнюки, що бризнула навсібіч. Потім парубок скинув на плече чималу торбину й удвох, тримаючись за руки, приїжджі вступили у володіння «Шляхетного меча». Зачинилися вкриті вензелями двері.

У трактирі заговорили всі разом гуртом. Егерт мовчав, не відповідаючи на питальні погляди, потім кинув у бік Карвера:

— Мені необхідно знати, хто вони.

Той звично підвівся, поспішаючи прислужитись другові. Солль дивився, як Карвер, перестрибуючи калюжі, поспішає через вулицю до «Шляхетного меча», знову грюкнули двері з вензелями, і минуло з чверть години, перш ніж Егертів приятель повернувся.

— Так, він студент… Пробуде, мабуть, близько тижня. — І Карвер замовк, із задоволенням очікуючи запитання.