Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

— Доброго дня, — сказав Егерт і сів на місце, яке щойно займав студент. — Пані не буде проти товариства скромного шанувальника краси?

Дівчина не зніяковіла й не злякалася, вона тільки здавалася трохи здивованою.

— Пробачте, ви…

— Моє ім’я Егерт Соль. — Він встав, розкланявся й знову сів.

— А-а… — Вона, здається, зібралася посміхнутися. — То це вам ми маємо завдячувати…

— У жодному разі! — Егерт виглядав переляканим. — Це ми, смиренні громадяни Каваррена, повинні дякувати вам за честь, що ви виявили до нас… — щоб закінчити замудровану фразу, йому довелося добрати в груди повітря, — удостоїли своїм візитом… Тільки от чи довго ми матимемо можливість виявляти вам гостинність?

Дівчина усміхнулась, і Соллю відразу захотілося, щоб посмішка ніколи не сходила з її обличчя.

— Ви дуже люб’язні… Ми пробудемо тиждень, може, більше…

Хазяйським рухом Егерт витяг з кошика й спритно відкоркував першу-ліпшу пляшку:

— Дозвольте запропонувати вам… У вас рідні в Каваррені чи, може, друзі?

Вона встигла заперечливо хитнути головою, але тут повернувся студент, і дівчина посміхнулася вже йому — радісно, не так, як посміхалася до цього Соллю. Егерт відзначив це, і в душі його ворухнулося неприємне почуття, дещо схоже на ревнощі.

— Дінаре, ось пан Егерт Солль, який так люб’язно пригостив нас усім цим дивом… Знайомтеся, пане Соллю, це мій наречений — Дінар.

Студент кивнув Егерту, але руки не простяг — його щастя, бо Солль ніколи в житті не потис би цю костисту долоню, що не відала зброї, на якій, здавалося, і дотепер темніли, в’ївшись у шкіру, плями чорнила. Зблизька студент здався Егерту ще жалюгіднішим і незграбнішим, Солль подумки заволав до небес, що допустили таку кричущу несправедливість і посадовили за один стіл студента і його прекрасну супутницю…

Утім, тепер за столом сиділи красуня й Егерт — стільців було лише два, й студентові залишалося тільки тупцювати поряд.

Не звертаючи на нього анінайменшої уваги, Солль знову звернувся до дівчини:

— Пробачте, адже я так і не знаю вашого імені…

Переводячи здивований погляд зі студента, який переминався з ноги на ногу, на Егерта, який вільно розвалився на стільці, дівчина механічно відповіла:

— Мене звуть Торія…

Егерт відразу повторив це ім’я, наче перевіряючи його на смак; студент тим часом отямився й підтягнув до столу третій стілець, що пустував неподалік.

— У вас немає тут ні рідних, ні друзів… — Підвівшись, Солль нахилився над келихом співбесідниці, причому рукав його цілком природно торкнувся рукава Торії. — Точніше, не було, бо тепер усе місто, я думаю, захоче потоваришувати з вами… Ви просто подорожуєте, розважаєтеся?