Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Її гостя повільно відклала вишивання.

Їхня бесіда тривала близько години. Бертина говорила й говорила, і голос її не хрипів, а навпаки, знаходив майже музичні нотки. Вона закочувала очі й ніжно погладжувала спинку крісла; вона воркотіла, і Сенія, яка завмерла з широко розплющеними очима, тільки переводила подих та час від часу облизувала пересохлі губи.

— І все це буває НАСПРАВДІ? — запитала вона нарешті тремтячим, переривчастим голосом.

Бертина повільно, урочисто кивнула.

— І я цього НІКОЛИ не звідаю? — прошепотіла Сенія, завмираючи від горя.

Бертина підвелася. Набрала в груди повітря, наче зібралася кинутися в холодну воду. Рвонула на грудях плаття… На підлогу один за одним упали два круглі, набиті ватою мішечки.

У Сенії перехопило подих, і вона не змогла закричати.

Плаття сповзло з Бертини, ніби шкіра зі змії. Під платтям виявилися мускулисті плечі, широкі груди, вкриті закучерявленим волоссям, живіт з горбами м’язів, що різко виступали…

Коли плаття ковзнуло нижче, Сенія закрила руками очі.

— Якщо ти закричиш, — пошепки сказав той, хто був Бертиною, — твій же власний чоловік тебе…

Сенія не дослухала — вона просто знепритомніла.

Звісно, Егерт не скористався безпорадністю слабкої жінки. Звісно, йому незабаром вдалося привести Сенію до тями; довірча бесіда незабаром поновилася — тепер уже в новій якості.

— Ти… обіцяєш? — запитувала Сенія, тремтячи всім тілом.

— Слово гуарда.

— Ти… гуард?

— Питаєш! Я Егерт Солль!

— Але…

— Тільки з твоєї згоди.

— Але…

— Одне слово — і я піду…