Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Егерт вигукував на адресу Ріка, на його думку, найобразливіші для вепра слова; у його лівиці безупинно вертілася сліпучо яскрава тканина (як потім виявилося, накидка однієї з екстравагантних дам, яка прикривала нею свої оголені плечі). Рік забарився всього на мить — цієї миті вистачило безстрашному Соллю, щоб, підскочивши впритул, всадити під лопатку бурого безумця свій довгий, виграний на парі кинджал.

Вражений бургомістр підніс дому Соллей найщедріший з можливих подарунків: всіх бурих смугастих вепрів, які утримувалися в його загонах, відразу засмажили й з’їли (щоправда, м’ясо їх виявилося твердим і жилавим). Егерт сидів на чолі столу, батько його розчулено ковтав сльози — адже тепер чорним красеням Соллів не було в місті рівних! А старість обіцяла Соллю-старшому спокій і розраду, оскільки син його був ліпшим із синів.

Мати Егерта не була присутня тоді на бенкеті — вона часто хворіла й не любила гучних збіговиськ. Сильна й здорова колись жінка, вона вперше злягла після того, як Егерт убив на дуелі свого першого супротивника. Соллю іноді спадало на думку, що мати його уникає, мало не боїться. Втім, він завжди гнав геть дивні чи неприємні думки.

…Погожої сонячної днини — мабуть, це був перший по-справжньому весняний день — купцеві Вапі, який прогулювався набережною під руку з молодою дружиною, випала приємна нагода познайомитись.

Новий знайомий, який здався Вапі надзвичайно шляхетним парубком, був, як не дивно, пан Карвер Отт. Знаменним було і те, що юний гуард прогулювався в товаристві сестри — чималих форм дівки з високими пишними грудьми й скромно потупленими сіро-блакитними очима.

Дівку звали Бертиною. Учотирьох — Карвер рука в руку з Вапою, Бертина попліч красуні Сенії, молодої дружини купця, — вони невимушено прочимчикували туди-сюди набережною.

Вапа був здивований і водночас розчулений — уперше хтось із «цих клятих аристократів» виявив до нього настільки теплу увагу. Сенія мигцем поглядала на юне обличчя Карвера й опускала очі, наче побоювалась покарання за одне тільки заборонене зиркання.

Проминули групу гуардів, які мальовничо розташувалася навколо парапету. Сенія, кинувши сторожкий погляд, виявила раптом, що молоді люди не розмовляють, як завжди, а всі вони, відвернувшись, мов по команді, у бік річки, однаково затискали руками роти й час від часу дивно трусилися, ніби всіх одночасно вразила та сама недуга.

— Що це з ними? — здивовано запитала вона в Бертини.

Та тільки сумно похитала головою й знизала плечима.

Із занепокоєнням перевівши погляд з гуардів на сестру й із сестри на Сенію, Карвер раптом стишив голос:

— Ах, повірте, у місті, де настільки сильними є традиції розпусти… Бертина — безневинна дівчина… І дуже важко обрати їй подруг, будучи твердо впевненим, що згубний вплив… О, як було б чудово, коли б Бертина потоваришувала з пані Сенією!

У його останніх словах вчулося зітхання.

Учотирьох повернули й пішли у зворотному напрямку; гуардів біля парапету поменшало, а ті, які залишилися, вперто дивилися на ріку, а один сидів просто на бруківці й схлипував.

— П’яні, як завжди, — з осудом зазначив Карвер.

Сидячи, той парубійко підвів на нього затуманені очі й зігнувся навпіл, не в змозі стримати реготу, що роздирав йому груди.

На другий день Карвер із сестрою прийшли з візитом до Вапи; Бертина зізналася Сенії, що зовсім не вміє вишивати шовком.

На третій день Сенія, якій було нестерпно нудно гаяти дні самотою, попросила у чоловіка дозволу частіше зустрічатися з Бертиною — це розважило б їх обох, до того ж сестра Карвера попросила її про уроки вишивання.

На четвертий день Бертина явилася, наче при варті, у супроводі вірного брата, та цього разу незвично похмурого і який незабаром розпрощався. Купець всівся за рахунки; Сенія повела гостю нагору, до своїх кімнат.

Посвистувала канарка у витій клітці; витягнуто було з кошика голки й тонке полотно. Пальці Бертини, надто тверді та грубі, відмовлялися слухатися, але дівчина щосили старалася.