Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

А ще якось він знайшов у лісі дівчину — закривавлену, вкриту синцями, одержиму маренням. Він приніс її до землянки, та на другий день довелося поховати і її.

Третьою знахідкою пустельника став чоловік.

Це був гарний і сильний парубок, він виявився набагато вищим і важчим від самого пустельника, і тому тягти його через ліс було особливо важко. Заледве переводячи подих, старий умив його водою зі струмка — тоді найда застогнав і розплющив очі.

Пустельник зрадів — принаймні цього не доведеться ховати! Він сплеснув руками й схвально замукав — від народження позбавлений можливості розмовляти, він тільки так і вмів виражати свої почуття.

…По поверхні струмка стелилися водяні трави. Темно-зелені верхівки їх намагалися спливти за течією, тягнулись, наче в благанні, але коріння, що вгрузло в темне земляне дно, утримувало їх. Над струмком зависали бабки — важкі, дурні, перламутрові, наче дамські прикраси.

Егерт Солль цілісінькими днями просиджував над водою, дивлячись на сланкі стебла й на бабок. Іноді це видовище урізноманітнювалося — схилившись над темним дзеркалом, він бачив у ньому худого бурлаку зі шрамом на щоці. Рідка рудувата щетина не могла приховати мітки.

Пустельник здавався цілком безпечною істотою, але Егерту знадобився цілий тиждень, щоб навчитися не здригатися при його наближенні. Добросердий старий зробив для гостя постіль із висушеної трави й чесно ділив з ним трапезу — риба, гриби та бозна з чого випечені коржі змінювали один одного у чіткому порядку. Натомість від Егерта вимагалося небагато — зібрати хмизу на другому березі струмка або порубати заздалегідь припасені дрова. Втім, майже відразу стало зрозуміло, що для Солля і це непосильна праця.

Через струмок вів хирлявий місток — три не дуже товстих стовбури, абияк зв’язані мотузками. Сам струмок у цьому місці був Егерту по пояс, а місток майже не виступав над поверхнею води, і все-таки Соллю було страшно довірити хистким колодам вагу свого тіла.

Пустельник звіддалік дивився, як молодий і сильний чоловік безуспішно намагається здолати виниклу перед ним перешкоду. Крок по мосту, від сили два — і ганебна втеча назад. Стягнувши чоботи, Егерт спробував перейти струмочок убрід — і знову відступив, бо від крижаної води зсудомило ноги. Ніхто так ніколи й не довідається, що подумав тоді пустельник, адже він був німим й звик свої думки тримати при собі.

Наступного дня Егерт перебрався-таки через струмок. Він повз рачки, мертвою хваткою чіпляючись за колоди, й тільки коли досяг, нарешті, твердої землі, колишній гуард — мокрий, тремтячий — наважився розплющити очі.

Від землянки за ним спостерігав старий, але в Егерта вже не залишилося сил для сорому. То був німий свідок — як і сосни, небо, струмок…

Рубати дрова Соллю так і не довелося. Обрубок із встромленою в нього сокирою миттєво нагадав про плаху, страти, смерть; широке лезо несло в собі біль, розсічені м’язи, сухожилля, розрубані кістки, потоки крові. Чітко, наче навіч, Егерт побачив, як, зісковзуючи з обрубка, сокира врізається в ногу, у коліно, дробить, калічить, убиває…

Він не зміг узяти в руки настільки жахливе знаряддя. Втім, старий і не наполягав.

Так минали дні за днями. Сидячи біля води, дивлячись на стрімкий потік й бабок, Егерт знову й знову згадував усе, що трапилося з лейтенантом Соллем, перетворило його з неперевершеного сміливця на жалюгідного боягузливого бурлаку.

Він би й волів не згадувати, та гаряче заздрив пустельникові — схоже, той міг годинами ні про що не думати, і тоді на рябе, поросле рідкої борідкою обличчя лягала печать неземної безтурботності й спокою. Для Егерта таке щастя було недоступним, і часом сором, розпечений, наче сковорода, змушував його битися головою об землю.

Пустельник відступав щоразу, коли бачив у Егертових очах тугу нападу — нападу сорому й розпачу. Він відходив геть і спостерігав за Соллем звіддалік — уважно й з незрозумілим виразом на рябому обличчі.

Солля мучили не тільки спогади — йому зроду не доводилося спати на соломі, харчуватися сушеними грибами й обходитися без змінної білизни. Егерт схуд і змарнів, очі запали, гарне світле волосся злиплося і закудлалося — не витримавши, він одного разу зрізав довгі пасма ножем пустельника. Від незвичної їжі живіт його нив і обурювався, губи потріскалися, обличчя обвітрилося, сорочку довелося прати в холодному струмку й заразом митися — пустельник дивувався, не розуміючи, навіщо Соллю взагалі потрібні ці трудомісткі й неприємні процедури.

Перші два тижні були найважчими. З настанням темряви, коли ліс перетворювався в лігвище шерехів і тіней, Егерт, як маленький хлопчик, забивався в землянку й з головою вкутувався рогожею. Раз або двічі з хащі долинало довге протяжливе виття — тоді, заткнувши вуха долонями, Солль дрібно тремтів до самісінького світанку.

Утім, траплялися й тихі та погожі вечори, які Егерт наважувався гаяти разом із мовчазним пустельником біля тьмяної ватри на порозі землянки, в один із таких вечорів він підвів голову і з-поміж мерехтливих зірок побачив раптом знайоме поєднання.

Він зрадів, та майже відразу зрозумів, що сузір’я це повторює малюнок родимок на шиї якоїсь жінки, жінки, яку Егерт знав зовсім недовго, але не забуде вже ніколи, і тим гірше, бо будь-який спогад, пов’язаний з її ім’ям, мучить, наче пам’ять про нещастя…