Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Дуель… Дуель… Двобій…

Десь у глибині Егертової душі метався колишній Солль, скаженів від безсилої люті, наказуючи негайно вихопити шпагу й провести в багнюці біля ніг Карвера риску… Але страх уже повністю підпорядкував собі колишнього лейтенанта, зломив його, паралізував і штовхнув на найганебніший для чоловіка злочин: відмову від двобою.

Егерт відступив на крок, темне небо вертілось над його головою, як божевільна карусель. Хтось ойкнув, хтось застережливо закричав, і тоді лейтенант Егерт Солль повернувся й побіг.

Того ж вечора, залишивши в рідній домівці обліплений брудом мундир і прихопивши з собою тільки дорожній саквояж, гнаний нестерпним страхом і ще важчим соромом, Егерт залишив місто.

Розділ третій

За помутнілим віконцем швидко вечоріло. Диліжанс жалісливо постогнував на вибоях, Егерт сидів, забившись у куток, і байдуже дивився на сіре, одноманітне узбіччя, що невтомно бігло назад.

Від дня, а точніше, з ночі його втечі з Каваррена минуло тижнів три; відчуття кінця світу й життя, що заволоділо тоді Егертом і підштовхнуло його до втечі з дому, з міста, з мундира й власної шкури, — жахливе, болісне відчуття тепер притупилося, і Солль просто сидів у запиленому кутку диліжанса, підмостивши руку під підборіддя, дивився у вікно й намагався ні про що не думати.

Саквояж його не помістився на багажній полиці, й тепер плутався під ногами, заважаючи сховати їх під сидіння; все багажне відділення заповнювали вузли й кошик, що належали мандрівному торговцеві. Сам торговець, жовчний і жилавий старий, сидів навпроти. Егерт чудово розумів, що має повне право потіснити його речі заради власного саквояжа, але не наважився сказати навіть слова на свій захист.

Місце поряд із старим займала гарненька, юна, трохи боязка особа — очевидно, дівка передчасно вилетіла з отчого гнізда, щоб вирушити на пошуки роботи, чоловіка й пригод. Зацікавившись було Егертом і не отримавши з його боку анінайменшої відповіді, бідака тепер ображено водила пальчиком по склу.

Пліч-о-пліч із Соллем сидів сумовитий, невизначеного віку суб’єкт із обвислим, наче крапля, сизим носом і короткими, всуціль заляпаними чорнилом пальцями. Егерт про себе обізвав його мандрівним писарчуком. Плавно погойдувалася туша диліжанса, купець задрімав, налігши обличчям на раму, дівка безуспішно ловила настирливу муху, писарчук безвідривно дивився в простір, а Егерт, у якого від незручної пози нила спина й затекли ноги, думав про минуле й майбутнє.

Він прожив у Каваррені двадцять років і ніколи не від’їжджав від нього на значну відстань, а саме тепер отримав можливість побачити світ — і ця можливість більше лякала, ніж радувала. Світ виявився незатишним, безформним нагромадженням містечок, селищ, постоялих дворів, доріг, якими вешталися люди — похмурі, іноді небезпечні, частіше байдужі, але незмінно неприємні Егерту незнайомі люди. Солль почувався недоглянутим, змученим, зацькованим. Примруживши очі та розмірено погойдуючись в такт руху диліжанса, він вкотре розпачливо побажав, щоб усе, що з ним відбулося, виявилося кошмарним сном. На якусь мить він щиро повірив, що зараз прокинеться у своїй постелі й, розтуливши повіки, побачить кабанів на гобеленах, покличе слугу, вмиється чистою водою над срібним тазом і буде колишнім Егертом Соллем, а не жалюгідним боягузливим бурлакою. Він так щиро в це повірив, що потріскані губи самі собою посміхнулися, а рука провела по щоці, наче відганяючи дрімоту.

Пальці його намацали довгий рубець шраму. Егерт здригнувся й розплющив очі.

Торговець глухо похрапував, дівка піймала нарешті муху й, затиснувши її в кулаці, з інтересом прислухалася до дзижчання нещасної бранки.

Світле небо! Все життя Солля, все його щасливе й гідне життя тисячею осколків летіло в неоглядну прірву, позаду залишалися ганьба й біль, про які страшно було й згадувати, попереду його чекала сіра, млиста, нудотна невідомість, про яку навіть думати було страшно. За що?! — Егерт знову й знову запитував себе.

Чільним місцем усіх нещасть, що навалилися на нього, було боягузтво, яке раптово прокинулося в душі сміливця. Але як, чому стало можливим таке переродження? Звідки прийшла хвороба?

Дуель із незнайомцем. Егерт раз по раз подумки повертався до неї й щоразу дивувалася: невже одна поразка здатна була так його зломити? Одна безглузда, випадкова поразка, що відбулася без свідків…

Він щосили зціпив зуби й втупився у вікно, за яким нескінченно довго тягся вогкий, темний ліс.

Копита коней вибивали рівний дорожній ритм, торговець прокинувся й розв’язав вузлик зі скибкою хліба й копченим курячим стегенцем. Егерт відвернувся — він був голодний. Дівка вморила нарешті муху й теж потяглася за вузликом, у якому віднайшлася булочка й шматочок сиру.

Писарчук, очевидно, роздумував, чи не час і йому повечеряти, коли до розміреного ритму кінських копит уплелися раптом зайві, фальшиві ноти.

Диліжанс смикнуло — спочатку вперед, потім якось незграбно вбік; нерозбірливо, злякано закричав візник на передку. Тупіт копит почувся позаду й збоку. Торговець раптом зблід, як крейда, і рука його, що стискала лискучу від жиру курячу ногу, крупно затряслася.