Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Дівка здивовано завертіла головою, на її губах біліли крихти булки. Писарчук гикнув, Егерт, нічого не розуміючи, але передчуваючи біду, втиснувся лопатками в потерту оббивку.

Попереду щось важко гепнуло об дорогу. Диліжанс різко стишив хід, Егерт мало не полетів уперед, на торговця.

— Осади! — зло вигукнув чоловічий голос звідкись позаду. — Осади, стій!

Істерично заіржали відразу кілька коней.

— Світле небо… — простогнав торговець. — Ні… Ні!

— Що це? — злякано запитала дівиця.

— Розбійники, — пояснив спокійно, наче у себе в конторі, писарчук.

Серце Егерта, нещасне боязке серце, одним судорожним рухом підскочило вгору, до горла, щоб відразу провалитися вниз, до шлунку. Він скорчився на сидінні й міцно замружив очі.

Диліжанс гойднувся й став. Швидко й благально замурмотів візник, потім скрикнув і замовк. Дверцята диліжанса рвонули зовні.

— Відчиняй!

Егерта труснули за плечі.

— Хлопче…

Він через силу розплющив очі й побачив над собою бліде обличчя з величезними очима.

— Хлопче… — прошепотіла дівчина. — Скажіть, що ви мій чоловік… Будь ласка… Може… — І, підкоряючись інстинкту слабшого, котрий шукає захисту в сильного, вона вхопила Егерта за руку — так потопаючий хапається за струхлявілу колоду. Погляд її був сповнений такого благання, такого щирого прохання про допомогу, що Егерту стало гаряче, ніби на розпеченій сковорідці. Пальці його занишпорили в пошуках шпаги, але як тільки доторкнулись до ефеса, рука смикнулась, наче від опіку.

— Хлопче…

Егерт відвів очі.

Дверцята смикнули знову, хтось зовні вилаявся, світло в тьмяному віконці закрила чиясь тінь.

— Ану відчиняй!

Від звуку цього голосу Солля затрясло. Жах накочувався хвилями, і кожна нова хвиля перехльостувала іншу, холодний піт струменів по спині й з боків.

— Треба відкривати, — флегматично зазначив писарчук.