Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Підмайстер заніс ногу втретє, дивлячись тепер уже просто Егертові в очі. Видно, він був настільки п’яний, що з усіх навколишніх перипетій виділяв тільки приємний для нього процес — подорож бризок на обличчя й одяг якогось пана.

Кравчик заніс ногу втретє, але тоді здали нерви лейтенанта Дрона. З нечленороздільним ричанням він рвонув уперед, і його кулак урізався бідасі в підборіддя. Без єдиного звуку підмайстер, дуже здивований, завалився назад і так, посапуючи, й залишився лежати.

Егерт перевів подих. Він стояв, облитий брудом з голови до ніг, і десять пар очей вражено дивилися, як цей бруд стікає по золотому галуні мундира.

Першим порушив мовчанку Дрон:

— Ти б його вбив, Егерте, — сказав він винувато. — Як тебе скрутило… Його, може, й варто було б убити, але ж не тут, не зараз… Нахлебтався, дурило, що з нього візьмеш — простолюдин… Егерте, ти чуєш?

Солль стояв, дивлячись у калюжу, як до цього кравчик. Світле небо, Дрон вирішив, що Егерта паралізував напад люті!

Його потягли за мокрий рукав.

— Егерте… Ну що тебе заклинило?! Не вбивати ж, Дрон правий… Якщо всіх убивати, то й майстрових не залишиться… Ходімо, Егерте, га?

Оль і Боніфор уже переминалися біля дверей трактиру, нетерпляче оглядаючись на решту. Хтось узяв Солля під руку.

— Хвилинку, — втрутився Карвер. На нього здивовано оглянулися.

— Хвилинку, — повторив той голосніше. — Дроне і ви, добродії… По-вашому, лейтенант Солль вчинив правильно?

Хтось фиркнув.

— Що за дурня, що за мова перед строєм, правильно-неправильно… Ніяк не вчинив, і добре, що цей дубоголовий живий залишився…

— Неправильно, що озвірів, — зазначив Дрон примирливо. — Годі, Карвере, ходімо…

Тут трапилося дивне. Ковзнувши між гуардами, Карвер опинився раптом просто на тому місці, де стояв досі кравчик. Несильно розмахнувшись, Карвер ударив по калюжі ботфортом.

Запала тиша, як у давно занедбаній могилі. По тілу Солля пробігла судорога; свіжа твань налипла на мундир, патьоками заструменіла по щоці зі шрамом, бурульками склеїла світле волосся.

— Га? — по-дурному запитав хтось. — Аг…а?

— Егерте, — сказав Карвер тихо, — ти так і стоятимеш?

Голос його то наближався, то віддалявся — вуха Солля наче заклало ватою.

— Він так і стоятиме, добродії, — так само тихо пообіцяв Карвер і знову облив Солля смердючою рідотою.