Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

— А казали, що Солль ось-ось умре! — радісно повідомив якийсь молодий гуард.

— Не дочекаєшся! — зареготав Лаган. — Ми всі раніш перемремо… А коли в трактирі сидить — значить, здоровий…

— У трактирі сидить, а друзями гидує, — гірко поскаржився Карвер, заслуживши тим самим кілька докірливих поглядів.

Солль через силу підвів на приятеля очі й, зустрівшись із ним поглядом, зачудувався. Карвер дивився на друга-володаря з дивним виразом — наче щойно поставив запитання й терпляче чекає на відповідь.

Навколо гостей уже метушилися Іта й Фета, хтось виголосив тост за поліпшення здоров’я лейтенанта Солля. Випили, Егерт поперхнувся. Краєм ока він бачив, що Карвер не зводить із нього свого питального погляду.

— Ти що ж це, раку-пустельнику, сховався, притих? — весело поцікавився Лаган. — Гуард без доброго товариства марніє й в’яне, наче троянда в нічному горщику…

Юні Оль і Боніфор зареготали надміру голосно.

— Клянуся шпорою, що він писав роман у листах, — припустив Дрон. — Я якось у патрулі примітив: світло в нього горіло до ранку…

— Справді? — здивувався Карвер, а інші зацокали язиками.

— Знати б, якій це красуні Солль присвячує нічні мудрування… — протяг хтось найромантичніший.

Егерт сидів посеред радісного гамору, посміхаючись кисло й непереконливо. Пильний погляд Карвера був йому неприємний.

— Тобі привіт від Дилії, — кинув Карвер недбало. — Вона заїжджала до арени й, між іншим, цікавилася, чому в боях не бере участі Солль…

— До речі, що переказати капітанові? — спохопився Дрон.

Егерт скрипнув зубами. Найбільше йому хотілося просто зникнути, але піти зараз означало б кинути виклик загальним веселощам і доброму до себе відношенню.

— Вина! — гукнув він хазяйці.

…За наступні дві з половиною години Егерт Солль зробив найважливіше у своєму житті відкриття: спиртне, якщо його випити в достатній кількості, убиває й душевні муки, і страх.

У сутінках юрба гуардів, що добряче поменшала, висипала на вулицю й рушила убік «Вірного щита», причому Солль кричав і сміявся не менше за інших. Краєм ока він час від часу ловив насторожені погляди Картера, але розімлілому Егерту було однаково: він насолоджувався таким довгоочікуваним усвідомленням власної сили, волі й сміливості.

Усе живе, що траплялося на шляху хмільної компанії, притискалося до узбіч, жодним чином не бажаючи перетнути шлях панам гуардам. На набережній ліхтарник запалював вогні — гуляки мало не вибили з-під нього драбину. Егерт реготав аж захлинався, ліхтарі танцювали в його очах, кружляли вальсом, кланялися й присідали. Густе повітря пізньої весни сповнене було запахів, Солль хапав його носом і ротом, з кожним ковтком відчуваючи й аромат прогрітої ріки, і свіжість трав, мокрого каміння, дьогтю, чиїхось парфумів і ще теплого гною… Обіймаючи однією рукою Карвера, а другою всіх по черзі, він свято увірував, що хвороба його минула і як кожен хворий, який зцілився, має право на особливо гостру радість життя…

Напроти входу до «Вірного щита», неподалік від місця, де вперше вийшли з карети студент і його наречена Торія, на вибої в бруківці була калюжа — глибока, як каяття, і жирна, як святковий бульйон. Її не висушили ні сонце, ні вітер; трохи обмілівши, вона зберегла себе від провесни до самого передодня літа, й, напевно, настільки незвична живучість допоможе їй дочекатися осені.

Зараз калюжа ловила чорною маслянистою поверхнею вечірнє згасаюче небо, на березі її, погойдуючись, стояв п’яний кравчик.