Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

— Так… Тільки… навіщо це панові Егерту?

— А висоти? — здавалося, він не помітив її запитання.

— І висоти боюся, — зізналася вона тихо.

Повисла важка пауза. Фета дивилася в стіл. Коли Егерт впевнився, що не почує від неї більше ні слова, дівчина здригнулася й прошепотіла:

— І знаєте, особливо… Грому… Як бабахне… Іта розповідала, що у їхньому селі одне дівчисько убило громом на смерть… — Вона переривчасто зітхнула, притулила долоні до щік і додала, болісно почервонівши: — А найбільше боюся… завагітніти…

Егерт відсахнувся. Злякавшись своєї відвертості, Фета затараторила, наче намагалася потоком слів загладити незручність:

— Боюся клопів, тарганів, бурлак, німих жебраків, хазяйку, мишей… Але мишей — це не найстрашніше, можна перебороти…

— Перебороти? — луною відгукнувся Егерт. — А як ти… Що ти відчуваєш, коли страшно?

Вона невпевнено посміхнулася.

— Страшно, й усе тут… Нібито всередині… Слабість з’являється, і ще…

Вона раптом вкрилася густою фарбою, і під її шаром так і залишилася невиясненою ще одна важлива ознака переляку.

— Фето, — запитав Егерт тихо, — а тобі було страшно, коли я метав у тебе ножі?

Вона стрепенулася, ніби згадала найкращий день у своєму житті.

— Ні, звісно! Адже я знаю, що пан Егерт не схибить…

Тут із кухні гаркнула хазяйка, і, вибачившись, Фета побігла геть.

Квадратні сонячні плями важко переповзали зі столу на підлогу, з підлоги на стілець. Егерт сидів згорбившись і водив пальцем по краю порожньої склянки.

Феті його не зрозуміти. Нікому на світі його не зрозуміти. Звичний світ, у якому він цілком справедливо був володарем і паном, теплий надійний світ тепер перевернувся, уп’явся в Егерта вістрями шпаг, зубчастими краями каменів, лікарськими ланцетами… У цьому новому світі живуть тіні, нічні марення, через які ось уже багато ночей Егерт спить при світлі. У цьому новому світі він незначний і жалюгідний, безпомічний, як муха з відірваними крильми. І що буде, коли про це довідаються інші?!

Гепнули відчиняючись важкі двері. У трактир ввалилися добродії гуарди і серед них Карвер.

Егерт залишився сидіти на місці, тільки мимоволі підтягся, як перед стрибком, гуарди миттю оточили його. Від гучних привітань у Солля задзвеніло у вухах, а від дружніх поплескувань боляче занило плече.

— А ми згадували! — здійнявся над усіма трубний голос Дрона. — Як кажуть, про вовка промовка, а вовк і в хату…