Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

На обличчі незнайомця щось змінилося, він ступив крок уперед — і Егерт із подивом зрозумів, що той дійсно хоче вдарити.

Убивати беззбройного було в очах Солля найбільшою підлістю, він посміхнувся настільки презирливо, наскільки міг. Переможець його підніс клинок, Солль погляду не відвів і безстрашно дивився на оголене лезо.

— Ну?

Незнайомець ударив.

Солль, який так і не замружився, бачив, як сталеве лезо розмазалося в повітрі, наче блискуче віяло; він очікував удару й смерті, але замість цього відчув різкий біль у щоці.

Нічого ще не розуміючи, він підніс до обличчя руку — по підборіддю стікали теплі краплі. Манжети сорочки відразу заплямувалися кров’ю; мимохідь Егерт встиг порадіти, що зняв мундир і вберіг його від псування.

Він підвів очі на незнайомця і побачив його спину. Ховаючи на ходу шпагу в піхви, той так само неквапливо брів геть.

— Агов, — крикнув Егерт, божеволіючи, — шановний, ви все сказали?

Але сивий постоялець «Шляхетного меча» не озирнувся. Так і пішов, не кинувши навіть прощального погляду.

Егерт притулив до щоки хусточку, підібрав фамільну шпагу й, накинувши на плечі мундир, щиро порадів, що явився на дуель без Карвера. Поразка є поразка — навіть якщо сивий незнайомець був насправді заступником воїнів Харсом… Утім, ні. Заступник воїнів шанує звичаї, він не закінчив би дуель так дивно і по-дурному…

Уже на березі Егерт встав навкарачки й подивився в темне люстерко, що раз по раз посмикувалося брижами. На щоці Егерта Солля, віддзеркаленого у воді, темніла довга глибока подряпина — від вилиці до самого підборіддя, кілька червоних теплих крапель упали й розчинилися в холодній воді.

Розділ другий

Дорогою до міста Егерт страшенно не хотів зустріти нікого зі своїх знайомих. Може, саме тому на першому ж перехресті йому трапився Карвер — надміру збуджений.

— Старий повернувся в готель неушкоджений, наче місяць уповні… Я вже подумав… А що це в тебе з обличчям?

— Кицька подряпала, — процідив Егерт крізь зуби.

— А-а… — протяг Карвер співчутливо. — Я вже подумав, чи не сходити до мосту…

— І присипати землею моє охололе тіло? — Егерту перехотілося стримувати роздратування; глибока подряпина на щоці вже не кровоточила, але пекла так, наче до лиця приклали розпеченого прута.

— Ну… — почав Карвер невиразно й відразу додав, понизивши голос: — А старий виїхав, відразу виїхав… У нього й кінь уже стояв загнузданий…

Егерт сплюнув.

— Мені що від цього?! На одного божевільного у місті поменшає…