Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

— Я тобі відразу сказав, — Карвер розважливо похитав головою, — божевільних, як відомо, очі виказують… У цього очі зовсім ненормальні, ти помітив?

Видно було, що Карверу дуже хотілося побалакати про безумців взагалі й про незнайомця зокрема. Звісно, йому кортіло довідатися подробиці двобою, і наступною фразою обов’язково було б запрошення до трактиру, але цього разу Карвера очікувало гірке розчарування. Жодним чином не втамувавши його цікавості, Егерт відразу сухо розпрощався.

Герб Соллів на кутих залізом воротях мав викликати гордість у друзів і страх у ворогів — зображена на ньому войовнича тварюка не мала назви, зате мала роздвоєний язик, сталеві щелепи й два мечі в пазуристих лапах.

Насилу переставляючи ноги, Егерт піднявся на високий поріг. Біля входу його зустрів слуга, очікуючи на плащ і капелюх з рук молодого пана, але того нещасливого ранку в Егерта не було ні того, ні другого, тому молодий пан просто кивнув у відповідь на глибокий шанобливий уклін.

Кімнату Егерта, як майже всі приміщення в будинку Соллів, прикрашали гобелени з зображеними на них породами бійцівських вепрів. На маленькій книжковій полиці нудьгували кілька сентиментальних романів та посібники з мисливства — ні тих, ні других Егерт ніколи не відкривав. У простінку між двома вузькими вікнами висів портрет матері Егерта, молодої і вродливої, з кучерявим і білявим хлоп’ям, яке тулилося до її колін. Художник, який років п’ятнадцять тому виконував замовлення Солля-старшого, виявився звичайнісіньким солодким лестуном — мати була надто вродливою, причому краса ця виглядала неприродно, а хлопчик просто втілював чесноти. Надміру блакитні очі, надто зворушливі пухкенькі щічки, ямочка на підборідді — це чудове дитя от-от злетить і розчиниться в ефірі…

Егерт наблизився до дзеркала, що стояло на столі біля ліжка. Очі його не здавалися зараз блакитними — вони були сірими, як похмуре небо. Солль через силу розтяг губи — ямочки наче й не було, зате зміїлася через щоку довга рана, що пекла і кривавилася.

На поклик з’явилася бабка-управителька, давно вже звична до всіх ситуацій, що траплялися в домі. Поохала, поплямкала губами, принесла баночку з маззю, що загоює рани; біль притупився. За допомогою слуги Егерт стяг ботфорти, кинув йому мундир і, знесилений, упав у крісло. Його морозило.

Настав час обіду, Егерт не спустився в їдальню, переказавши матері, що пообідав у трактирі. Він дійсно хотів туди піти, жалкуючи вже, що не залишився випивати в компанії Картера, він навіть устав, збираючись вийти, але загаявся й знову сів.

Часом у нього починала крутитися голова. Тоді білявий хлопчик на портреті, чудовий хлопчик із чистими, не подряпаними шпагою щічками, хитав головою й багатозначно посміхався.

Наближався вечір, поступово спадали сутінки, день ще повністю не згас, а ніч поки не народилася. За вікном темніло небо, з кутків виповзли тіні, і кімната перетворювалася. Розглядаючи помітні ще кабанячі морди на гобеленах, Егерт відчув слабке, неясне занепокоєння.

Він насторожено прислухався до цього незручного, незатишного, тягучого відчуття. Це було ніби очікування — очікування чогось, що не має форми й назви, нечіткого, але неминучого. Скалилися кабани й посміхався білявий хлопчик біля материних колін, важко колихався край пологу над ліжком. Егерту раптом стало холодно в теплому кріслі.

Він встав, намагаючись позбутися недоброго, невиразного занепокоєння, хотів покликати когось і опам’ятався. Сів знову, болісно намагаючись визначити, що саме і звідки йому загрожує, підхопився, щоб спуститися до вітальні, й тут, на його щастя, слуга приніс запалені свічі. На стіл було піднято старий багаторукий канделябр, кімната яскраво освітилася, тепер на зміну сутінкам прийшов вечір, і Солль одразу забув те дивне відчуття, що виникло в ньому на межі дня й темряви.

Тієї ночі він спав без сновидінь.

Минув ще тиждень, місто благополучно забуло трагічну подію, пов’язану з ім’ям Солля, і тільки Егертова мати не стала від цього ні веселішою, ні балакучішою. На могилі студента підростала трава, на березі Кави обладнувалася нова арена для кабанячих боїв, а капітан гуардів, він же чоловік прекрасної Дилії, оголосив на її зведенні про навчання, що мали відбутися незабаром, пишномовно обізвавши їх маневрами.

Маневри проводилися щороку, їх метою було нагадати панам гуардам, що вони не просто збіговисько гуляк і дуелянтів, а військове формування. Егерт Солль любив навчання, де так природно хвалитися доблестю, і завжди радів їхньому наближенню.

Цього разу він не зрадів.

Рана на щоці вже затяглася і майже не боліла; слуга призвичаївся голити Солля з особливою обережністю — щетина на щоках і підборідді вважалася несумісною з аристократичним походженням, тому Егерту ні на мить не спадало на думку прикрити мітку бородою. Оточуючі потроху звикали до його нового обличчя, та й сам він майже забув про рану, але з кожним новим днем дивне занепокоєння, що оселилося в його душі, усе впевненіше розросталося, перетворюючись на сум’яття.

Удень він почувався терпимо, але щойно спадала темрява, безконтрольна тривога, що виповзала з усіх чорних щілин, гнала його додому, і за наказом молодого хазяїна слуга зносив до його кімнати мало не всі свічі в будинку. І хоч Егертова кімната, наче бальна зала, сяяла вогнями, йому однаково часом ввижалося, що вепри на гобеленах поводять налитими кров’ю очима.

Одного разу ввечері він знайшов спосіб боротьби з дивною хворобою — звелів слузі завчасу приготувати постіль і ліг. Заснути вдалося не відразу, але Егерт затято не розплющував примружених очей; нарешті, він зісковзнув у дрімоту, а згодом і в сон.

Світле небо, ліпше б він цілісіньку ніч простояв на варті.