Розділ 6 МІСТЕРІЯ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

— Що? — не зрозуміла Аеніль.

— Але він завжди мовчить, бо Безмовний. Отже, діяти можна завжди?

— Е… — Аеніль не розуміла, про що говорить дівчина, і спробувала привернути її увагу до себе.

— Ні, не завжди. Чомусь не завжди. А карає він жорстоко.

Аеніль та Гелео здивовано переглянулися.

— Ти про Гру? — спробувала знову запитати у неї Аеніль.

— Гра — це наша реальність. Однак гравці — втрачені люди. Не можна грати, якщо хочеш жити. Не грайте. Втім, гра — це теж життя. Вибір за вами.

— По-моєму, вона повторює почуті від когось фрази, — тихо звернулася до Аеніль Гелео. — Може, вона в шоковому стані абощо.

— Не грайся зі мною, — голос дівчини став похмурішим і погрозливішим. — Невже ви думаєте, що я залишу вас живими після того, що сталося з моєю онукою? На що ви сподівалися? Та якби хоч волосина упала з її голови… — Дівчина змовкла, а потім продовжила більш спокійним голосом: — Сонце сходить і вона ховається, але й із заходом сонця її муки не припиняються. Навіщо вона обрала цей шлях? Заради кого? Це не міг бути простий вибір світла. Серед її роду такого спокон віків не траплялося. Дім Тіамах завжди вважався найбільш вірним. Для цього їй був потрібен якийсь поштовх. Дні й ночі вона проводить у ліжку, не в змозі поворухнутися, у постійних стражданнях і повній самотності. Від неї зреклися всі — і її рід, і всі з того боку, а інший бік не готовий прийняти її. Він її боїться. І навіть ті кілька учнів і викладачів, з якими вона зрідка розмовляє, і приблизно не знають заради чого чи заради кого вона так вчинила.

— Навіщо ти це розповідаєш?

— І вона… Вона теж замішана у цьому. Вона теж є якоюсь частиною… Можливо, навіть одним із ключів.

— Що це все значить? — спантеличено прошепотіла Аеніль. — Мабуть, краще йти звідси.

— Тихіше, давай послухаємо, — несподівано сказала Гелео. Вона із зосередженим виразом обличчя спостерігала за дівчинкою в кутку.

— Ми не можемо контролювати його, навіть бачити… Щось тримає його серце. Що? Цього не буває, не повинно бути в Академії. А Стесагор ще й обрав його… Це все ускладнює… — Потім дівчинка додала іншим тоном: —Таке все ж таки трапляється тут, хоч і дуже рідко. Хтось має велику чарівну силу, а хтось має серце… І цьому ніякі чари, навіть наймогутніші, не стануть на перешкоді…

Дівчинка змовкла і відвернулася до стіни. Учениці трохи постояли в очікуванні, але більше нічого не почули. Гелео кивнула на вихід, і дівчата вийшли з кімнати. Коли Гелео намагалася зачинити замок, щоб ніхто не здогадався, що вони тут були, дівчина у кутку знову повернулася у їхній бік.

Несподівано вона піднялася і рушила до дверей. Дівчина йшла, хитаючись, ледь трималася на ногах. Гелео поспішила зачинити замок, і вони відскочили від грат, налякані. Але дівчина не чинила нічого страшного. Вона просто підійшла до решітчастих дверей, взялася за грати і ледь чутно промовила:

— Містерії розпочинаються… Знайдіть їх, поєднайте їх і змініть їх. Ключі до Містерій… Їх три. Справжніх. Все вирішується в Містеріях.